Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області на постанову господарського суду Закарпатської області від 18 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року

у справі № 5/120-А

за позовом приватного підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі

Закарпатської області

про визнання перевірки протиправною

У травні 2006 року приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області про визнання перевірки протиправною.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 18 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року позов задоволено. Визнано проведену відповідачем перевірку неправомірною.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Виноградівському районі Закарпатської області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріальної та процесуальною права у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11 листопада 2005 року позивача було повідомлено про намір відповідача провести у період з 14 листопада 2005 року по 18 листопада 2005 року планову виїзну перевірку.

21 листопада 2005 року позивача було ознайомлено з програмою проведення перевірки, одним з пунктів якої було передбачено контроль за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

У період з 21 по 25 листопада 2005 року відповідачем було проведено документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), за результатами якої складено Акт № 83/17-01/2498910973 від 30 листопада 2005 року (далі - Акт).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що одночасно з проведенням вищезазначеної перевірки, працівниками відповідача на основі направлення № 462 від 25 листопада 2005 року було здійснено перевірку позивача щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, за результатами якої складено Акт № 013828 від 25 листопада 2005 року.

Згідно даних Акта № 013828 від 25 листопада 2005 року вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 9, 11 статті 3 Закону України № 265/95-ВР від 06 липня 1995 року "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі – Закон України № 265/95-ВР від 06 липня 1995 року (265/95-ВР) ).

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що період в межах якого проводилась перевірка не співпадає з періодом проведення перевірки, зазначеним в документах, якими відповідача було уповноважено на її проведення.

А відтак, суди дійшли висновку, що оскільки право податкового органу на проведення перевірки поставлено в залежність від дотримання цим органом порядку повідомлення про її проведення, то порушення такого порядку є підставою для визнання перевірки неправомірною, тобто такою, що проведено з порушенням вимог законодавства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України № 509-XII від 04 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні" (далі – Закон України № 509-XII від 04 грудня 1990 року (509-12) ) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Статтею 111 Закону України № 509-XII від 04 грудня 1990 року визначено підстави та порядок проведення планових та позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Частиною першою статті 111 Закону України № 509-XII від 04 грудня 1990 року передбачено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення, що відповідачем і було зроблено.

Проведення планових виїзних перевірок здійснюється органами державної податкової служби одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів). Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 21 липня 2005 року (619-2005-п) було затверджено Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), яким визначено механізм проведення планових виїзних ревізій і перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) (далі - Порядок).

Відповідно пункту 4 Порядку проведення планових виїзних ревізій і перевірок розпочинається одночасно всіма контролюючими органами в день, установлений згідно з планом-графіком, про який суб'єкт господарювання та всі контролюючі органи інформуються не пізніше ніж за десять днів до дня їх проведення.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що керівник відповідного контролюючого органу несе персональну відповідальність за дотримання плану-графіка планових виїзних ревізій і перевірок та повинен забезпечити участь необхідної кількості службових осіб у їх проведенні.

Згідно зі статтею 112 Закону України № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: 1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; 2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Виходячи з аналізу вищевикладених норм матеріального права, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що ненадання вищезазначених документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, передбачених частиною першою статті 112 Закону України № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року може бути підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, але не є підставою для визнання перевірки протиправною.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було допущено працівників відповідача до проведення перевірки.

А відтак, якщо позивач вважав, що проведеною перевіркою йому заподіяно шкоду, внаслідок: порушення його прав працівниками органів державної податкової служби або вимог щодо проведення перевірок, він не позбавлений права звернутися до суду із заявою про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди.

Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону. Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання неправомірною проведеної відповідачем перевірки позивача з питань контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, за результатами якої складено Акт №013828 від 25 листопада 2005 року, є помилковим та таким, що зроблено з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області задовольнити.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 18 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.