провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - УПФ) про визнання незаконною відмови підвищити розмір пенсії та зобов’язання провести таке підвищення як дитині війни,

У вересні 2007 року ОСОБА_1. звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відноситься до категорії "діти війни"та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на те, що таке підвищення до пенсії їй не виплачувалось, просила визнати таку бездіяльність УПФ неправомірною, зобов’язати відповідача здійснити відповідні перерахунки з липня 2007 року.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2008 року визнано незаконною відмову УПФ щодо підвищення пенсії ОСОБА_1. у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Зобов’язано УПФ підвищити ОСОБА_1. пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007року по 31.12.2007року. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову УПФ щодо підвищення пенсії ОСОБА_1. у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"і зобов’язано УПФ перерахувати та виплатити ОСОБА_1. пенсію як дитині війни із урахуванням підвищення на 30 % мінімального розміру пенсії за віком, право на яке надане ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1. народилася у 1936 році, і відповідно до вимог ст. 1 Закону, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, набула статусу "дитина війни".

Отже, відповідно до положень вказаного Закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"на 2007 рік.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01. 2007 року по 09.07.2007 року, позивач також не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

В той же час, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність УПФ є протиправною.

За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обгрунтовано прийшов до висновку, що для повного захисту гарантованого позивачу права на пенсійне забезпечення, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", крім перерахуванні відповідних пенсійних виплат, необхідно їх виплата і отримання і на законних підставах зобов’язав відповідача виплатити ОСОБА_1. пенсії з урахуванням 30% підвищення.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 КАС підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2008 року у незміненій частині та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 - 239 КАС України.