провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Луганська (далі - УПФ) про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання виплатити підвищення до пенсії,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відноситься до категорії "діти війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на те, що таке підвищення до пенсії їй не виплачувалось, просила визнати таку бездіяльність УПФ неправомірною, зобов’язати відповідачів здійснити відповідні перерахунки за липень-грудень 2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність УПФ щодо невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня 2007 року. Зобов’язано УПФ здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3,40грн.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 народилася у 1940 році, і відповідно до вимог ст. 1 Закону, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, набула статусу "дитина війни".

Отже, відповідно до положень вказаного Закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, позивач також не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

В той же час, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність УПФ є протиправною.

За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 КАС підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Луганська залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2008 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 - 239 КАС України.