Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Одеської області від 18.12.2006

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2007

у справі № 14/373-06-11023А

за позовом ДПІ

до приватного підприємства "Альвона"(далі – ПП "Альвона", відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кровтекс"(далі –ТОВ "Кровтекс", відповідач-2)

про визнання недійсним договору та стягнення 11 880 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

У жовтні 2006 року ДПІ звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про;

визнання недійсним договору підряду від 12.11.2003 № 12/11, укладеного відповідачами у справі;

стягнення з ПП "Альвона"на користь відповідача-2 коштів, отриманих за спірним договором (11 880 грн.);

стягнення з ТОВ "Кровтекс"в доход держави вартості виконаних за цим договором робіт у сумі 11 880 грн.

Постановою названого суду від 18.12.2006, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2007, у позові відмовлено з мотивів недоведеності ДПІ наявності у сторін суб’єктивного наміру порушити вимоги закону при укладенні спірного договору.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивний характер підприємницької діяльності ПП "Альвона"та анулювання у зв’язку з цим як державної реєстрації цього підприємства, так і реєстрації як платника ПДВ, свідчить про укладання відповідачем-1 спірного договору з метою уникнути оподаткування фінансово-господарських результатів виконання цього договору.

У судове засідання представники сторін не з’явились.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів судовими інстанціями було встановлено, що:

- 12.11.2003 відповідачами у справі було укладено договір підряду № 12/11, відповідно до якого ПП "Альвона"(виконавець) зобов’язався виконати на користь відповідача-2 (замовник) комплекс робіт по ремонту та влаштуванню м’якої крівлі на об’єкті; загальна вартість робіт за цим договором становила 11 880 грн. (у тому числі ПДВ у сумі 1980 грн.);

- вказаний договір було повністю виконано сторонами; ПП "Альвона"було складено податкову накладну від 28.11.2003;

- рішенням місцевого Малиновського районного суду міста Одеси від 23.03.2005 у справі № 2-2536/2005 установчі документи ПП "Альвона"та його свідоцтво про державну реєстрацію були визнані недійсними з дати видачі з мотивів реєстрації підприємства на підставну особу та наявності у відповідача-1 ознак фіктивного підприємництва.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для визнання спірного договору недійсним та застосування відповідних наслідків недійсної угоди.

Статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на момент укладення та виконання спірного договору, далі – ЦК УРСР (1540-06) ) передбачено, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Отже, з аналізу наведеної норми Закону (755-15) вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі статті 49 ЦК УРСР є необхідною наявність суб’єктивного наміру сторін (або хоча б однієї з них) порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору.

В даному випадку слід погодитися з наданою судовими інстанціями правовою оцінкою, згідно з якою власне укладення спірного договору від імені ПП "Альвона"підставною особою не є достатнім свідченням наявності у цього підприємства суб’єктивного наміру порушити вимоги закону під час укладення названого правочину.

Визнання ж недійсними установчих документів юридичної особи та подальше скасування його державної реєстрації та реєстрації як платника ПДВ, як вірно зазначено судами, самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру. На час укладення спірного договору відповідач-1 був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Крім того, варто зазначити, що на момент ухвалення судових рішень у справі ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, не діяв. Цей кодекс втратив чинність із 01.01.2004. Цивільний кодекс України (435-15) (далі –ЦК) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини другої статті 5 ЦК він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) (далі –ГК), що набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень ГК (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Таким чином, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі статті 49 ЦК УРСР, не можуть бути предметом позову після 01.01.2004 та не можуть бути задоволені судом.

Відтак суди цілком правомірно відмовили у позові ДПІ, а тому підстав для скасування ухвалених у справі судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Одеської області від 18.12.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2007 у справі № 14/373-06-11023А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.