розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року у справі №2-а-3991/07 за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Керуюча компанія Пролетарського району м. Донецька" про стягнення суми несплачених адміністративно-господарських санкцій, -

У вересні 2007 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія Пролетарського району м. Донецька" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 році .

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" (далі - Постанова № 314) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності з ч.ч. 1,3 ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Пунктами 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) (далі-Положення), передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як зазначено у звіті відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, у 2006 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 226 осіб, фактично на підприємстві відповідача у 2006р. працювало 4 інваліда.

За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році 9 інвалідів та підприємство мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 23123,90 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у 2006 році направлялись звіти за формою 3-ПН з інформацією про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Відповідач також направлялися листи з проханням направити на підприємство інвалідів для їх працевлаштування.

Безпосередньо інваліди не звертались до відповідача для працевлаштування, та їм не було відмовлено у працевлаштуванні.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що КП "Керуюча компанія Пролетарського району м. Донецька" були вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.