ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги як інваліду війни до 05 травня в розмірі, встановленому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є інвалідом війни ІІІ групи, а тому відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 05 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2007-2008 роках провів йому виплату цієї допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті вказаної допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену грошову допомогу за 2007- 2008 роки у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 жовтня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни за 2007-2008 роки у розмірі меншому ніж встановлено ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту".

Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області нарахувати та виплатити позивачу щорічну грошову допомогу за 2007-2008 роки, відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту".

В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2009 року постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 жовтня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення судів та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 має статус інваліда війни ІІІ групи і має право на щорічну одноразову допомогу до 05 травня.

При цьому управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у місті Донецьку ради, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2007-2008 роках щорічну одноразову допомогу до 05 травня - відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві щорічної одноразової допомоги до 05 травня за 2007-2008 роки, суди виходили з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) та рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані неконституційними положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , яким встановлено виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня.

Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни ІІІ групи виплачується щорічна одноразова допомога до 05 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року (489-16) інвалідам війни ІІІ групи була передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі 300 грн. і зупинена дія частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 вищенаведеного Закону України.

А пунктом 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) частину п'яту статті 12 та частину п'яту статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в редакціях, згідно з якими щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, а також інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни ІІІ групи здійснюється у розмірі 350,00 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду України, висловленої у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(до 5 травня 2007 року та до 5 травня 2008 року), не були визнані неконституційними.

Тобто за 2007-2008 роки позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до законів, які діяли на момент виникнення спірних відносин, а саме: на час призначення та виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок судів про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.

Окрім того, колегія суддів вважає помилковим посилання судів на пункт 1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі № 1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, а також посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) в частині визнання неконституційними положення статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", - оскільки зазначені рішення були прийняті після проведення виплати цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року та до 5 травня 2008 року) відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, суди при розгляді справи дійшли помилкового висновку, про те, що у 2007 та 2008 роках виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2007, 2008 роки відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення в частині незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів - судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині зобов’язання відповідача щодо виплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки рік підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області задовольнити.

Постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2009 року у справі –скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги як інваліду війни - відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.