розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Донецькій області, треті особи Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Ушкалов Микола Іванович про поновлення на посаді,

21 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що проходив службу на посаді начальника 6-го загону пожежної охорони міста Маріуполя Донецької області, з якої наказами начальника Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Донецькій області від 11 лютого 2005 року №72 "Про організаційно-штатні заходи по звільненню ОСОБА_1" й від 11 лютого 2005 року №14 о/с з 31 березня 2005 року звільнений за підпунктом "г" пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

Просив поновити строк звернення в суд з позовом, накази суб'єкта владних повноважень визнати незаконним та скасувати, поновити на посаді начальника управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Маріуполі Донецької області.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2008 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування рішення апеляційного суду. Просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема, перед звільненням на посаді начальника 6-го загону пожежної охорони міста Маріуполя Донецької області.

Наказом Міністра з питань надзвичайних ситуацій від 09 березня 2004 року №105 на базі 6-го загону пожежної охорони міста Маріуполя Донецької області утворено управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Маріуполі Донецької області, а посаду, на якій працював позивач, скорочено. Вказаний наказ прийнято на підставі Указу Президента України від 19 грудня 2003 року №1467/2003 "Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року" (1467/2003) .

З наказом позивача ознайомлено 16 квітня 2004 року та запропоновано в підрозділах Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Донецькій області передбачені штатним розкладом посади, крім посади начальника Управління.

Від запропонованих посад позивач відмовився.

Наказом начальника Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Донецькій області від 11 лютого 2005 року №14 позивачу надано чергову відпустку за 2005 рік з 12 лютого 2005 року по 31 березня 2005 року, а наказом від 11 лютого 2005 року №72 проведені організаційно-штатні заходи по звільненню ОСОБА_1

Наказом начальника Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Донецькій області від 11 лютого 2005 року №14 о/с з 31 березня 2005 року позивача звільнено з посади за підпунктом "г" пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

05 травня 2005 року позивач отримав трудову книжку.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення в суд з позовом підлягає поновленню, а порушені права позивача підлягають захисту.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи задоволенні позову виходив з того, що позивачем пропущено річний строк звернення в суд з позовом, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та не доведено поважності причин пропуску, що відповідно до вимог статті 100 вказаного Кодексу є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач обґрунтовував поважність пропуску вказаного строку тим, що копії оскаржуваних наказів не отримував.

Апеляційний суд обгрунтовано не прийняв вказані доводи позивача, оскільки про порушення своїх прав та законних інтересів позивач дізнався при отриманні трудової книжки 05 травня 2005 року, а в суд з позовом звернувся 21 лютого 2008 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

В суді першої інстанції представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у зв'язку з пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, тому апеляційний суд вірно скасував рішення суду першої інстанції та постановив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.