розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської області від11.07.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від25.09.2006 посправі№17/251

за позовом Кременчуцького колективного підприємства "Житлобуд"

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області(далі–ОДПІ) від20.05.2005 №1496/521/1630, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по сплаті штрафу в сумі 311грн. за затримку на 91календарний день граничного терміну сплати узгодженого податкового зобов'язання в розмірі 622грн. винесеного за наслідками перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість Кременчуцького колективного підприємства "Житлобуд (далі-КП"Житлобуд") відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , за несвоєчасне перерахування належного до сплати податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Полтавської області від11.07.2006, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від25.09.2006 посправі№17/251 - позов задоволено.

Господарський суд Полтавської області мотивував свою постанову тим, що відповідач не довів наявність податкового боргу у позивача, за підтвердженої повної сплати суми узгодженого податкового зобов'язання позивачем (копія платіжного доручення №351 від20.06.2002). Суд апеляційної інстанції повністю підтримав висновок суду першої інстанції.

Підставою ж нарахувань штрафних санкцій стали ті обставини, що 20.06.2002 позивачем була подана податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2002року із зазначенням суми узгодженого податкового зобов'язання в розмірі 622грн. Кінцевий строк оплати даного зобов'язання спливав 30.06.2002.

Вказана обставина підтверджується сплатою КП"Житлобуд" на відповідний бюджетний рахунок 622грн., перерахованих платіжним дорученням №351 від20.06.2002, в призначенні платежу якого чітко зазначено за що саме перераховані ці кошти.

При цьому судами, враховуючи п.1.3 ст.1, пп.5.3.1 ст.5, пп.7.7 ст.7, пп.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", зазначено, що погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не можна застосовувати до даних правовідносин, оскільки дана норма не поширюється на правовідносини 2002року, оскільки вона почала діяти з 26.03.2003 із набуттям чинності.

Не погодившись із постановою Господарського суду Полтавської області від11.07.2006 та ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від25.09.2006 посправі№17/251, відповідач (ОДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп.5.3.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", яка зобов’язує самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, визначеного в податковій декларації.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому повністю підтримав судові рішення, зазначивши, що відповідачем не доведено наявність податкового боргу позивача, а тому нарахування штрафних санкцій неправомірними визнано обґрунтовано.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як визначено п.1.3 ст.1 Закону України від21.12.2000 №2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" - податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. При цьому пп.5.3.1 ст.5 цього Закону встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. А згідно пп.7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. (п.7.7 ст.7 в редакції Закону №550 від20.02.2003).

З огляду на наведені норми Закону, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що посилання відповідача на пп.7.7 ст.7 Закону №2181 в якому зазначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, оскільки дана норма не поширюється на правовідносини 2002року, оскільки вона почала діяти з 26.03.2003 з набуттям чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) №550 від20.02.2003. Попередня редакція Закону №2181 взагалі не містила припису щодо погашення податкового боргу в порядку календарної черговості.

При цьому правомірним є посилання судів на те, що згаданою нормою не передбачено самостійного права відповідача здійснювати зарахування поточних платежів при чіткому визначенні позивачем їх призначення на погашення податкової заборгованості попередніх періодів, оскільки вказана норма є необов'язковим приписом платнику податків щодо порядку погашення податкового боргу, в тому числі перед різними бюджетами по обов'язковим податкам і зборам на умовах пропорційності.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування штрафних санкцій – необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, що дані карток особового рахунку платника податків не можуть братися до уваги, оскільки ці дані не є достатньою підставою для підтвердження виникнення податкового зобов'язання та нарахування на нього штрафних (фінансових) санкцій, а отже в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави нараховувати штрафні санкцій, а тому прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення законно визнано таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А постанова Господарського суду Полтавської області від11.07.2006 та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від25.09.2006 посправі№17/251 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.