Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Головуючого судді: Бутенка В. І.,

Суддів: Лиски Т. О.,

Горбатюка С. А.,

Мироненка О. В.,

Штульмана І. В.,

При секретареві - Семяністій С. Л.,

З участю позивачаОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 19 грудня 2006 року, -

У жовтні 2006 року ОСОБА_1звернувся до Лутугинського районного суду Луганської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними і стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 2003 року по 2005 рік у розмірі 3914,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є інвалідом ІІ групи. На підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) він має право на щорічну допомогу на оздоровлення, розмір якої повинен визначатися, виходячи з мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами, але йому здійснювалась виплата щорічної допомоги в розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836).

На думку позивача, це призвело до порушення його прав, тому просив стягнути з відповідачів невиплачені кошти в розмірі 3914,90.

Постановою Лутугинського районного суду Луганської області від 26 жовтня 2006 року позов задоволено частково. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації щодо неповної виплати ОСОБА_1. допомоги на оздоровлення неправомірними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації на користьОСОБА_1 1633,30 грн.

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 19 грудня 2006 року постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову скасована та в позові відмовлено. В іншій частині постанова суду залишена без змін.

У касаційній скарзі на постанову Апеляційного суду Луганської області від 19 грудня 2006 року ОСОБА_1ставить питання про скасування оскаржуваної постанови в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі Постанови КМУ № 836 (836-96-п) .

Такий висновок суду не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 48 вказаного Закону передбачено, що інвалідам ІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Розмір мінімальної заробітної плати в період 2003 - 2004 років встановлювався законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та підвищувався на відповідні роки Законами України "Про державний бюджет України".

Встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, і не відповідає розміру, встановленому Законами України. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 1 Закону України № 372-ІV з 01 січня 2003 року склав 185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, і правильно застосував ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанову КМУ № 836 (836-96-п) .

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 19 грудня 2006 року скасувати.

Постанову Лутугинського районного суду Луганської області від 26 жовтня 2006 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.