Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Мойсюка М.І.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиОСОБА_1 та державної податкової адміністрації України у Дніпропетровської області на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року у справі за позовомОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, державної податкової адміністрації України у Дніпропетровської області, третя особа - управління державного казначейства України у Дніпропетровської області про призначення пенсії за вислугу років, відшкодування моральної шкоди, -

У травні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації України, державної податкової адміністрації України у Дніпропетровської області, третя особа - управління державного казначейства України у Дніпропетровської області про призначення пенсії за вислугу років з січня 2004 року, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21.03.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, сторони подали касаційні скарги.

У своїй касаційній скарзі позивач просить змінити постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Державна податкова адміністрація України у Дніпропетровської області просить скасувати постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року, а постанову Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21.03.2006 року залишити в силі з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга Кавкова М.В. підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга державної податкової адміністрації України у Дніпропетровської області не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 01.07.1986 року до 01.11.1994 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ Дніпропетровської області на різних посадах, вислуга років складає 8 років 4 місяці. З 06.02.1995 року до 23.06.1997 року позивач працював на посаді старшого слідчого у прокуратурі Дніпропетровської області, що становить 2 роки 4 місяця 17 днів. З 08.08.1997 року до 20.12.1999 року на різних посадах проходив службу у органах податкової міліції, що становить 2 роки 4 місяці 12 днів. Відповідачем - ДПА у Дніпропетровській області при нарахуванні пенсії не було враховано період роботи позивача в органах прокуратури.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, зробив висновок, що період роботи Кавкова М.В. на посаді слідчого прокуратури протягом 2 років 4 місяців 17 днів може бути врахований при обчисленні загального трудового стажу, а не спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії як співробітнику податкової міліції за вислугу років і має складати понад 12 років 6 місяців.

З таким висновком, суд апеляційної інстанції не погодився і задовольнив позов, зобов'язавши відповідачів зарахувати до вислуги років для призначення пенсії за вислугу років час роботи Кавкова М.В. старшим слідчим прокуратури Дніпропетровської області з 06.02.1995 року по 23.06.1997 року та призначити йому пенсію за вислугу років з 02.02.2005 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (393-92-п) для призначення пенсії за вислугу років зараховується час роботи в органах прокуратури осіб, які працювали на посадах прокурорів і слідчих.

При обчисленні загального трудового стажу 25 років законодавством не передбачені обмеження щодо роботи в органах прокуратури на певних посадах і враховуються всі роки, незалежно від перебування на посадах прокурорів чи слідчих, за умови сплати страхових внесків та відрахувань.

Таким чином, стаж роботи на посаді слідчого прокуратури протягом 2 років 4 місяців 17 днів повинен бути врахований при обчисленні спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії як співробітнику податкової міліції.

Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

За змістом вказаної норми, в період з 01.08.2002 року по 29.04.2006 року, коли набрав чинність Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.04.2006 року (3591-15) , незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння).

Таким чином, колишні військовослужбовці мають право на призначення пенсії за вислугу років, якщо їх вік та трудовий стаж відповідає, зазначеним у пункті "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" умовам.

Позивач звернувся з заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у лютому 2005 року, а тому при вирішенні даного спору необхідно застосувати зазначену норму Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) в редакції на час звернення позивача за призначенням пенсії (31.01.2005 року).

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтовано висновку про те, що стаж роботи на посаді слідчого прокуратури протягом 2 років 4 місяців 17 днів повинен бути врахований при обчисленні спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії як співробітнику податкової міліції, а як наслідок цього він має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Однак, визнавши за позивачем право на призначення пенсії за вислугу років, суд апеляційної інстанції зобов'язав відповідачів зробити відповідне призначення пенсії з 02.02.2005 року, а не з 03.01.2004 року (вимога позивача), з тих підстав, що оскільки позивач звільнений з органів податкової міліції у 1999 році, відповідачі не несуть відповідальності за своєчасне призначення пенсії, тобто з часу виникнення права на пенсію.

Однак, відповідно до статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Судами встановлено, що за призначенням пенсії ОСОБА_1. звернувся у січні 2005 року, а 45 років йому виповнилося 03.01.2004 року. Таким чином, право на призначення пенсії за вислугу років у позивача виникло з 03.01.2004 року, а згідно припису статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" призначена вона має бути з лютого 2004 року.

Таким чином, оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення суду апеляційної інстанції помилкове тільки в частині, то це є підставою для зміни судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу державної податкової адміністрації України у Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року змінити.

Пункт 2 частини четвертої резолютивної частини постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року викласти у наступній редакції: "призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з лютого 2004 року".

У решті постанову залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.