Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Федорова М.О.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

за участю представника позивача Мишковець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року у справі за позовом державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва до товариства з обмеженою відповідальністю "Політехсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Композит Опті" про визнання угоди недійсною, стягнення коштів, –

У березні 2006 року державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Політехсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Композит Опті" про визнання угоди недійсною та стягнення коштів на суму 55036, 32 грн.

Постановою господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11.11.2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Композит Опті" (продавець) уклало договір поставки товарів № 11/11 з товариством з обмеженою відповідальністю "Політехсервіс" (покупець). Згідно умов договору продавець зобов’язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору. Вартість договору складала 55036, 32 грн., у тому числі ПДВ. Вказаний договір від 11.11.2002 року був повністю виконаний обома сторонами, що підтверджується копією накладної від 20.11.2002 року № 902 на суму 55036, 32 грн., податковими накладними від 15.11.2002 року № 926 та від 20.11.2002 року № 963, платіжними дорученнями від 15.10.2002 року № 362 та від 29.11.2002 року № 369.

05.11.2003 року державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва була проведена позапланова документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Політехсервіс" з питань взаєморозрахунків з товариством з обмеженою відповідальністю "Композит Опті" за період з вересня по листопад 2002 року. За результатами перевірки складено акт від 05.11.2003 року № 115/2620/25403024, у висновках якого зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Політехсервіс" порушено вимоги п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження суми податку на додану вартість за період вересень-листопад 2002 року, що підлягає сплаті до бюджету. За результатами перевірки донараховано суму податку на додану вартість в розмірі 17294, 00 грн. та зменшено суму заявленого на відшкодування ПДВ на 1542, 00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.11.2003 року № 0001872626/0, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Політехсервіс" визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 25941, 00 грн., в тому числі 17294, 00 грн. основного платежу та 8647, 00 штрафних санкцій, та № 0001882626/0, яким у товариства виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1542, 00 грн.

Крім того, судами встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27.05.2003 року визнано недійсним установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю "Композит Опті" з моменту складання та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість – з моменту видачі. Актом державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 19.05.2004 року № 407/19-40/31 анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37039169.

Саме з цих підстав, позивач вважає, що спірна угода укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому вона має бути визнана недійсною згідно статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Позивач не довів у судовому засіданні обставин підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави. Наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру і були внесені до нього, є недостовірними, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у випадку, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості недостовірні.

Крім того, на момент ухвалення рішень у справі у судів не було правових підстав для застосування статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18.07.1963 року втратив чинність.

Чинним ЦК України (435-15) не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у позові через недоведеність умислу, суперечного інтересам держави і суспільства, на час укладання спірного договору в діях його учасників, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення – без змін.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києвазалишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 30.06.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 року – без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.