Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Остапенко Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2006 року

та постанову господарського суду міста Києва від 28.07.2006 року

по справі № 32/198-А

за позовом Державної податкової адміністрації м. Києва

до 1) Дочірнього підприємства "УДС"

2) Приватного підприємства "Вікс"

провизнання договору недійсним, -

Державна податкова адміністрація м. Києва (далі – ДПА м. Києва) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "УДС" та Приватного підприємства "Вікс" про визнання недійсним договору від 22.02.2005 року № 22/02-05, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, за наявності умислу у Приватного підприємства "Вікс", установчі документи, первинні бухгалтерські документи якого визнані недійсними у судовому порядку. Приватне підприємство за адресою не знаходиться, за фактом підробки реєстраційних документів та податкової звітності порушено кримінальну справу.

Постановою господарського суду міста Києва від 28.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2006 року у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено умислу на укладення договору з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПА м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга частково підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.02.2005 року між відповідачами укладено договір поставки № 22/02-05, за умовами якого Приватне підприємство "Вікс" придбало у Дочірнього підприємства "УДС" товар вартістю 122185,20 грн. Факт виконання умов договору Дочірнім підприємством "УДС" підтверджено рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними. Оплата здійснена Приватним підприємством "Вікс" в повному обсязі перерахуванням на банківський рахунок продавця, що підтверджено копіями банківських виписок.

За змістом ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із аналізу зазначеної норми вбачається, що визнанню недійсним підлягає господарське зобов’язання за наявністю однієї з умов:

- невідповідності господарського зобов’язання вимогам закону;

- вчинення господарського зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- укладення господарського зобов’язання учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Положення ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що недійсне господарське зобов’язання згідно з ч. 1 – 3, ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, зазначені в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають, а справи, в яких відкрито провадження, в цій частині підлягають закриттю.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України поділяє позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Зазначена норма є однією із загальних вимог, додержання якої є необхідним для чинності правочину.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231, 254 КАС України –

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації м. Києва задовольнити частково.

УхвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2006 року та постанову господарського суду міста Києва від 28.07.2006 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .