за касаційною скаргою Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 серпня 2006 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2006 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом. Зазначав, що йому, як ветерану війни - учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Посилався на те, що 1999-2006 роках виплати проведені в розмірах, що не співвідносяться із встановленою мінімальною пенсією за віком, - просив стягнути з відповідача 9004 грн. 60 коп., як різницю між належною та фактично отриманою сумою виплат. А також, відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 серпня 2006 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну одноразову допомогу у розмірі 4123 грн. 45 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2006 року змінено постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 серпня 2006 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача щорічну разову допомогу у розмірі 1410 грн. за 2005 рік.

У касаційній скарзі відповвідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій.

Також встановлено, що йому до 5 травня разова грошова допомога у 1999 році не виплачувалась, а за 2000 - 2005 роки не в повному обсязі.

Задовольнивши позовна вимоги частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд змінивши це судове рішення суду першої інстанції, виходили з того, що виплата грошової допомоги передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком і не може пов'язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за № 1-27/2004 від 01.12.2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни, визнані неконституційними, а саме рішення підлягає застосуванню щодо спірних правовідносин і в 2005 році, оскільки положення відповідних статей законів про державні бюджети у 2003-2005 роках є тотожними.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виплати за 2004 рік не підлягають стягненню у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п'ятої статті 12 Закону Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 (стаття доповнена Законом України від 19.06.2003 р.№ 968-ІV (968-15) , який набув чинності 12.07.2003) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Дія частини п'ятої статті 12 Закону щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам війни у 2003 - 2005 роках не зупинялась.

Однак, Законом України від 26.12.2002 року №380-ІУ (380-15) установлено, що у 2003 році виплата допомоги учаснику бойових дій має становити 90 грн., Законом України від 27.11.2003 року № 1344-ІУ (1344-15) така виплата на 2004 рік визначена у розмірі 120 грн., а Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 250 гривень.

За таких обставин, судам необхідно було: з'ясувати до повноважень якого органу належало здійснювати виплати у 2003 році, оскільки станом на 5 травня цього року Закон не наділяв такими повноваженнями органи праці та соціального захисту населення; навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня у 2004 році та при виплаті розміру допомоги у 250 гривень за 2005 рік, з урахуванням того, що Закон України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) в частині визначення розміру виплат неконституційним не визнаний, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діти лише на підставі, в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Натомість, суд першої інстанції, оцінюючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) щодо встановлення розміру щорічної разової допомоги учасникам бойових дій вийшов за межі повноважень, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд апеляційної інстанції відхиливши доводи апеляційної скарги у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про те, що останній діяв у межах визначеної компетенції.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись викладеним, статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 серпня 2006 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.