Товариство з обмеженою відповідальністю "Лантсервіс" (надалі - позивач, ТОВ "Лантсервіс") звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (надалі – відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 29.07.2005р. № 0000392600/0/19967 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 321555,03 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області (суддя Левицька Н.Г.) від 22.11.2005р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий - Процик Т.С., судді: Галушко Н.А., Юрченко Я.О.) від 05.04.2006р. у справі № 5/1938-25/122, позовні вимоги ТОВ "Лантсервіс" задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 17.08.2004р. № 0004102320.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що положеннями норм ст.ст. 6, 7, 8 Закону України "Про податок на додану вартість", а також тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення останніми, при їх прийнятті, норм матеріального права, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог позовної заяви.

Позивач відзиву на вказану касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведена комплексна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ "Лантсервіс" вимог податкового законодавства за період з 01.07.2001р. - 31.03.2004р., за результатами якої складено Акт від "17" серпня 2004р. № 512/23-2/22406493 "Про результатати документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ "Лантсервіс" за період з 01.07.2002р. по 31.03.2004р.р.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки встановлено, що оскільки до перевірки підприємством надано ВМД (5-ий примірник декларанта) не належно оформлений згідно постанови від 01.03.2002р. № 243 "Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції", то, відповідно, сума заявлена в податкових деклараціях в рядку 2.1, як експорт за 2002р., 2003рр. та за перший квартал 2004р. – не підтверджується.

На підставі викладеного, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2004р. № 0004102320/0, яким визначено ТОВ "Лантсервіс" суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 114 693,00 грн., з них 76 462,00 грн. - основний платіж, 38 231,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (із врахуванням змін та доповнень) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 вказаного закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як вбачається з оскаржуваних рішень господарських судів першої та апеляційної інстанції, право на податковий кредит, в контексті спірних правовідносин, у позивача виникло внаслідок придбання бувших у вжитку автонавантажувачів та запасних частин до них на митній території Україні, що підтверджується відповідними податковими накладними та розрахунковими документами.

Надалі, спірні правовідносини обгрунтовані позицією відповідача, що сума заявлена позивачем в податкових деклараціях в рядку 2.1, як експорт за 2002р., 2003рр. та за перший квартал 2004р. – не підтверджується.

У ході розгляду справи господаським судом першої інстанцій встановлено та підтверджено у ході апеляційного перегляду справи, необгрунтованість тверджень відповідача щодо недоведеності факту вивезення ТОВ "Лантсервіс" товару за межі митної території України у 2002, 2003, 2004 рр. Зокрема, у спірному акті перевірки (розділ "Експорт") власне ДПІ у Шевченківському районі м. Львова встановлено, що на момент вивезення (відвантаження) товарів нерезиденту в 2002-2004р.р., позивач отримав п’ятий основний аркуш вантажної митної декларації, оформлений відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. №574 (574-97-п) , що, як зазначено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, повністю відповідало вимогам пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997р. №166 (z0250-97) . зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054 (z0250-97) .

Крім того, господарським судом першої інстанції встановлено, що у листі Західної регіональної митниці від 16.09.2004р. №12/55-11805 вказано про проходження експортних вантажів, вказаних у деклараціях, ТОВ "Лантсервіс" за межі митної території України.

Також, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, з метою всебічного та повного встановлення всіх обставин справи, судом першої інстанції було направлено запити до митниць на кордоні щодо підтвердження факту вивезення ТОВ "Лантсервіс" вантажів за межі митної території України, а саме: Волинської, Глухівської, Сумської, за результатами відповідей названих митниць встановлено, що всі товари були вивезені за межі митної території України в тому самому періоді, коли були оформлені відповідні вантажно-митні декларації.

Згідно пп.6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

Таким чином, на підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обгрунтованим висновок, господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо достатності підстав вважати доведеним факт експорту позивачем товару по спірним господарським операціям, згідно вимог чинного законодавства.

На підставі даного факту, та в силу вказаної вище норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , позивачем правомірно застосована нульова ставка оподаткування податком на додану вартість по вказаним операціям.

Таким чином, обставини, якими керувався податковий орган при донарахуванні податкового зобов’язання з податку на додану вартість, обгрунтовано визнано попередніми судовими інстанціями помилковими.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з аналізу судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів та з обгрунтування касаційної скарги, відповідачем, доводів, які б спростовували висновки вказаних судових інстанцій, не надано.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 5/1938-25/122, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Львівської області від 22.11.2005р. та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 р. у справі № 5/1938-25/122 – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221-1 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову господарського суду Львівської області від 22.11.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 р. у справі №5/1938-25/122 залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Львівської області від 22.11.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 р. у справі №5/1938-25/122 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.