Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Смоковича М.І., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим та державного виконавця державної виконавчої служби у місті Феодосія (далі - ДВС у м. Феодосія) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2007 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим та державного виконавця ДВС у м. Феодосія про визнання їх дій та бездіяльності такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, шляхом ненадання відповіді Феодосійським міським судом на його заяву та накладення державним виконавцем арешту на майно. Просив призупинити виконання державним виконавцем ДВС у м. Феодосія виконавчого листа 2-3790, який видано 18 серпня 2005 року Феодосійським міським судом, згідно з яким було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1

Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 04 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2007 року, провадження в частині позовних вимог про визнання дій державного виконавця ДВС у м. Феодосія такими, що порушують права і охоронювані законом інтереси позивача та зупинення виконавчого провадження було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу в суд першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій державного виконавця неправомірними, суддя місцевого суду виходив з того, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого в цивільному судочинстві, підлягають розглядові в цивільному судочинстві.

Такий висновок зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи та з порушенням норм процесуального права.

Згідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зі змісту цієї процесуальної норми випливає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яке прийнято після 1 вересня 2005 року в порядку Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) 2004 року.

Що ж стосується скарг на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, прийнятих в порядку Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року, то такі скарги мають розглядатися в адміністративному судочинстві.

Зазначених норм процесуального права не врахували суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних ухвал, а тому ці ухвали підлягають скасуванню.

Оскільки в матеріалах справи взагалі відсутнє судове рішення, яке виконується, без дослідження якого неможливо встановити юрисдикцію спору, а суд касаційної інстанції за приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений можливості досліджувати нові докази та давати їм правову оцінку, то справу необхідно направити на новий розгляд в суд першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2007 року в цій справі скасувати з направленням справи в суд першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.