Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2005р., відмовлено в задоволенні позову ДПІ у Дарницькому районі м. Києва до ВК "Контракт", ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" про визнання недійсним з підстав, передбачених статтею 49 ЦК УРСР, договору підряду від 29.11.2002 р. № 29/11-02, як такого, що укладений ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме - з метою ухилення від оподаткування; про стягнення з ВК "Контракт" в доход держави грошових коштів в сумі 450 000,00 грн.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову вмотивований недоведеністю в судовому процесі факту укладення спірного договору з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. При цьому суд виходив з того, що порушення податкового законодавства платником податків не може бути достатнім доказом укладення цивільно-правової угоди цим платником податків з метою ухилення від оподаткування.

В касаційній скарзі ДПІ у Дарницькому районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 29.11.2002 р. ВК "Контракт" / замовник / та ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" /підрядник/ уклали договір підряду № 29/11-02, згідно з умовами якого підрядник зобов'язувався виконати оздоблювальні роботи з поточного ремонту Універсаму № 8 та Універсаму № 10, розташованих відповідно по вул. Героїв Дніпра, 31 та на Печерській площі, 1, а замовник - забезпечити підрядника необхідними матеріалами, прийняти та оплатити вартість робіт.

Виконання відповідачами вказаного договору судом встановлена.

Реальність зобов'язання за спірним договором позивачем не оспорюється.

Як на підставу позову позивач посилається на те, що договір підряду від 29.11.2002 р. № 29/11-02 укладений ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" з метою приховати від оподаткування доходи, тобто з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

В обґрунтування такого доводу позивач посилається на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.06.2004р. у справі № 2-3919/3 за позовом ДПА у м. Києві до ОСОБА_1, ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД", третя особа Голосіївська районна у місті Києві державна адміністрація про визнання установчих документів вказаного товариства недійсними, відповідно до якого статутні та первинні документи ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" визнані недійсними, а державна реєстрація вказаного товариства скасована.

Визнання установчих, первинних документів та скасування державної реєстрації ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" мали місце після укладення та виконання спірного договору.

Зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. В судовому процесі не були виявлені докази, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору / приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо /.

Факт не звітування платника податків перед органом державної податкової служби та не сплати податків, на який посилається податковий орган в позовній заяві, є порушенням податкового законодавства та може бути підставою для застосування до такого платника податків відповідних заходів відповідальності, передбачених чинним законодавством, в тому числі притягнення винних осіб до відповідальності за ухилення від сплати податків. Такі наслідки знаходяться в площині інших, не цивільно-правових відносин.

Дійсність же правочину пов'язана з відповідністю його змісту актам цивільного законодавства, нормам моралі та правоздатністю його сторін, як це випливає із статті 213 ЦК України.

Визнання установчих документів недійсними та скасування державної реєстрації юридичної особи не тягне за собою автоматично недійсність всіх правочинів, укладених до цього такою юридичною особою, та не свідчить про укладення всіх правочинів з метою ухилення від сплати податків.

Інших доводів щодо недійсності спірного договору, окрім як посилання на несплату податків ТОВ "Мастер-Сервіс ЛТД" та скасування державної реєстрації цього товариства, позивач в судовому процесі на наводив.

Згідно статті 49 ЦК УРСР, чинного до 01.01.2004 р., якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР.

Такі санкції за укладення угоди / вчинення господарського зобов'язання / з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 207 цього Кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції / спеціальної правосуб'єктності /, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції, встановлені частиною 1 статтею 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, зборів / обов'язкових платежів / однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення фіктивного правочину з метою отримання права на валові витрати і податковий кредит або удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

При укладенні спірного договору 29.11.2002 р. позовна заява була подана до суду 31.01.2005 р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених статтею 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дали правильну оцінку встановленим обставинам справи, дійшовши висновку про відсутність законних підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2005р.- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.