Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.05.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.10.2006

у справі №18/239/06-АП

за позовом ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя

до ТОВ "Технооптторг"

ПП "Будпромсервіс"

про визнання недійсним договору

ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним договору на придбання продукції виробничо-технічного призначення від 29.05.2003р. № 29/05, укладеного між ТОВ "Технооптторг" (далі-відповідач1) і ПП "Будпромсервіс" (далі-відповідач2), а також про стягнення з ТОВ "Технооптторг" на користь держави товарно-матеріальних цінностей, а випадку їх відсутності - еквіваленту грошовій сумі у розмірі 132679,70 грн.

26.06.2006р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив визнати недійсним договір 29.05.2003р. № 29/05 та стягнути з ТОВ "Технооптторг" у доход держави 1326769,70грн. вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих за договором 29.05.2003р. № 29/05 (т.2, а.с.119).

Постановою господарського суду Запорізької області від 26.06.2006 №18/239/06-АП позов задоволено: визнано недійсним зазначений договір та стягнуто з відповідача 1 на користь Державного бюджету України вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих по договору у сумі 1326769,70грн.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.10.2006 у справі №18/239/06-АП змінено постанову місцевого господарського суду від 26.06.2006 та задоволено позов в частині визнання договору недійсним. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позову, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції мотивував тим, що дії відповідача-2 свідчать про наявність у нього при укладанні спірного договору умислу, спрямованого на ухилення від сплати податків, та мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Таким чином, для визнання угод недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР, ст. ст. 207, 208 ГК України і настання відповідних наслідків достатньо наявності умислу однієї сторони на укладання угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції погодився із застосуванням ст. 49 ЦК УРСР, та зазначив, що укладаючи договір підприємство ПП "Будпромсервіс" діяло з конкретною метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою доходів від оподаткування. Вказане підтверджується матеріалами справи та актом перевірки ТОВ "Технооптторг", з якого вбачається, що ПП "Будпромсервіс" з моменту реєстрації до ДПІ звітувало про відсутність фінансово - господарської діяльності, податків не нараховувало та не сплачувало.

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Відповідно до змісту ст. 49 ЦК УРСР. на яку посилається скаржник, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач не мав правових підстав для посилання на ст. 49 ЦК УРСР на момент подання позову.

З 01.01.2004р.. згідно з п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, ЦК УРСР (1540-06) від 18.07.1963р. втратив чинність.

ЦКУ, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦКУ). не є адміністративно – правова конфіскація.

За змістом ч.2 ст. 5 ЦКУ, Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦКУ на момент звернення з позовом, є помилковим.

Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 03.10.2006 та постанову господарського суду Запорізької області у справі №18/239/06-АП підлягають скасуванню, а справа №18/239/06-АП, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд – ' b style='mso-bidi-font-weight:normal''УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.10.2006 та постанову господарського суду Запорізької області у справі №18/239/06-АП – скасувати.

Справу №18/239/06-АП направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.