Колегія суддів Вищого

адміністративного суду України у складі:

головуючого:

Панченка О.Н.

суддів:

Смоковича М.І. Сороки М.О.

Штульмана І.В. Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рубіжанського міського суду Луганської

області від 10 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської

області від 24 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сєверодонецької

міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сєверодонецької міської ради про визнання незаконними та скасування рішень про переоформлення в оренду земельних ділянок.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 листопада 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 24 січня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 листопада 2006 року скасовано, адміністративне провадження у справі закрито, оскільки позов, заявлений позивачем, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивач оскаржив до суду рішення міської ради, депутатом якої він є. При цьому просив визнати незаконними рішення Сєверодонецької міської ради № 2242 від 15.08.2005 року "Про переоформлення в оренду земельних ділянок ЗАТ "Сєверодонецьке об'єднання "Азот", яким у державного підприємства СДВПО "Азот" були вилучені та передані в оренду ЗАТ "Сєверодонецьке об'єднання "Азот" 4 земельні ділянки, та рішення Сєверодонецької міської ради № 2315 від 02.09.2005 року "Про переоформлення в оренду земельної ділянки Сєвєродонецьке об'єднання "Азот", яким також у державного підприємства СДВПО "Азот" була вилучена та передана в оренду ЗАТ "Сєверодонецьке об'єднання "Азот" земельна ділянка. Дані рішення прийняті у зв'язку з передачею державного майна - цілісного майнового комплексу Сєвєродонецького державного виробничого підприємства "Об'єднання "Азот" до статутного Фонду ЗАТ Сєверодонецьке об'єднання "Азот".

Скасовуючи постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 листопада 2006 року і закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено право депутата на звернення з позовом про скасування рішень колегіальних органів місцевого самоврядування, до складу якого він належить, до суду з власної ініціативи без погодження з цим органом місцевого самоврядування.

З даним висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, оскільки він відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Виходячи з положень пункту "в" статті 12 Земельного кодексу України та пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин на території сіл, селищ, міст вирішуються відповідно до закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Таким чином, органи місцевого самоврядування володіють загальною та виключною компетенцією, в межах якої виділяють власні та делеговані повноваження.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

При цьому, відповідно до статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування" правом звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування наділені органи та посадові особи місцевого самоврядування.

Разом з цим частиною 9 статті 59 "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Згідно з положеннями діючого законодавства депутат не являється ні посадовою, ні службовою особою органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади.

Відповідно частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскарженні будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із статтею 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, якщо провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки дану справу не належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з наведеного колегія, суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, який, скасовуючи постанову суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, і при цьому позивач може реалізувати своє право на реагування на незаконність актів органів місцевого самоврядування і їх виконавчих органів шляхом звернення з відповідними заявами для розгляду їх на сесії відповідної ради, депутатом якої він є.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які зазначені у статтях 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з наведеного, постановлене у справі рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 24 січня 2007 року, якою скасовано постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 10 листопада 2006 року та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сєверодонецької міської ради про визнання незаконними та скасування рішень - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.