розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 10 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області про оскарження дій суб'єкта владних повноважень,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області про оскарження дій суб'єкта владних повноважень.

Постановою Слов'яносербського районного суду Луганської області від 01 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 10 січня 2007 року постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 01 листопада 2006 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати постанову колегії суддів апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції від 01 листопада 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що пенсія позивачу була призначена відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) і для цього виду пенсій розрахункова величина пенсій залишилася незмінною, а саме 19,91 грн. Тому ні у відповідача, ні у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування як розрахункової величини для обчислення пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) мінімального розміру пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та Законом України "Про державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) , який встановлює розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись неможливо виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом III групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХII (796-12) його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХII (796-12) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами III групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХII (796-12) в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів III групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХII (796-12) , є висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХII (796-12) , а не постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХII (796-12) , якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХII (796-12) випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновок місцевого господарського суду щодо не прийняття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХII (796-12) .

Безпідставними також є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України (254к/96-ВР) та статтями 50 та 54 Закону № 796-ХII (796-12) , щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХII (796-12) , яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід призначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильним також є висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України (2747-15) , підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції є рішення, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 10 січня 2007 року скасувати, постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 01 листопада 2006 року залишити в силі.