розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 року

у справі № 2-28/8071-2005

за позовом Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

до Акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"

третя особа Трест "Кримспецагробуд-2"

про спонукання банку прийняти до виконання платіжні доручення

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2005 року Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" про спонукання банку прийняти до виконання платіжні доручення.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на необгрунтованість та безпідставність відмови банку прийняти до виконання платіжні вимоги, оскільки примусове виконання рішень податкових органів, які відносяться до виконавчих документів, може бути здійснено безпосередньо податковим органом шляхом направлення до банківських установ платіжних вимог.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2005 року у справі № 2-28/8071-2005, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати їх та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі відповідного рішення податкового органу, 29.10.2003 року позивачем оформлено платіжні вимоги №126 та №127 про стягнення з Тресту "Кримспецагробуд-2" 33986,95 грн. та 2128,25 грн. заборгованості перед бюджетом та направлено їх для виконання до Акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та реконструкції".

Відповідачем вказані платіжні вимоги на підставі п. 5 Розділу V Iнструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті були повернуті без виконання податковому органу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України (254к/96-ВР) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Суд касаційної інстанції погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій відносно того, що кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку, визначені активами платника податків, що належать йому на праві власності або повного господарського віддання, підлягають конституційному захисту як об'єкт права власності.

Згідно з п. 6.3 ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) (в чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунку.

З огляду на це, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відносини між банком та клієнтом є цивільно - правовими, а відносини між клієнтом та податковим органом є публічно - правовими, оскільки регулюються податковим законодавством.

Відповідно до п. 1.39 та п. 1.40 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) списання примусове - списання грошей, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів, передбачених законом. Стягувач - особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.

Згідно п. 20.1 ст. 20 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно ч. 2 та ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Iнші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) визначено вичерпний перелік виконавчих документів, до яких платіжні вимоги органів державної податкової служби не віднесені.

Окрім того, пунктом 22.2 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) встановлено, що платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.

З огляду на викладене, правомірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що стягнення коштів з рахунку клієнта шляхом направлення податковим органом платіжних вимог допускається лише у випадках, коли про це прямо зазначено у договорі, який укладається між банком та клієнтом при відкритті рахунку.

Факт укладення такого договору не знайшов свого належного підтвердження в ході розгляду справи.

Суд касаційної інстанції не погоджується з викладеним в касаційній скарзі твердженням скаржника про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати п.п. 7.2.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , яка, на думку податкового органу, передбачає можливість направлення ним платіжних вимог на примусове виконання, з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального права, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що платіжна вимога не є виконавчим документом.

За вказаних обставин, судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено податковому органу в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у відповідності з вище переліченими нормами матеріального права.

Згідно з ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Відхилити касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 року у справі № 2-28/8071-2005 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .