Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Ліпського Д.В.

судді-доповідача Гуріна М.І.

суддів Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника Державної митної служби України ОСОБА_2, представника Енергетичної регіональної митниці ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної митної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Енергетичної регіональної митниці, третя особа на стороні відповідача - Голова Державної митної служби України Єгоров О.Б. про визнання незаконним звільнення зі служби, поновлення на службі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Енергетичної регіональної митниці, третя особа на стороні відповідача - Голова Державної митної служби України Єгоров О.Б. про визнання незаконним звільнення зі служби, поновлення на службі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 29.01.2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2007 року постанову суду першої інстанції скасовано частково. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 78 767, 50 грн. за час вимушеного прогулу та судовий збір на користь держави в розмірі 787, 70. У решті постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2007 року, скасувавши рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Державна митна служба України також звернулася з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2007 року в частині задоволення позову про стягнення 78 767, 50 грн. за час вимушеного прогулу, а постанову Дарницького районного суду міста Києва від 29.01.2007 року залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 15.12.1998 року працював заступником начальника Центральної енергетичної митниці. Наказом Голови ДМСУ від 25.06.2005 року № 586 вказана митниця підлягала ліквідації без правонаступництва. Ліквідаційна процедура мала розпочатися з 25.06.2005 року, а виконання повноважень митниці та її посадових осіб припинялося з 01.09.2005 року Наказом Голови ДМСУ від 25.06.2005 року № 587 мала бути створена Енергетична регіональна митниця.

Про наступне звільнення позивач був попереджений 04.07.2005 року, а з 11.10.2005 року наказом Голови ДМСУ від 10.10.2005 року № 743-к був звільнений з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці.

Крім того, судами встановлено, що Енергетична регіональна митниця є новоствореною юридичною особою, а не правонаступником Центральної енергетичної митниці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Судами досліджено лист від 05.09.2005 року № 11/6-13/11009, підписаний т.в.о. першого заступника Голови ДМСУ, з якого вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено в переведенні на іншу роботу з тих підстав, що ліквідується Центральна енергетична митниця.

Суд апеляційної інстанції вважаючи, що відмова ОСОБА_1 в переведенні за його згодою на іншу роботу в межах Митної служби України як єдиної загальнодержавної системи, яка складається з митних органів та спеціалізованих установ і організацій, а не окремої конкретної митниці, як це мало місце в даному випадку, суперечить вимогам частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, стягнув на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11.10.2005 року по день, коли він був прийнятий на нову роботу - 01.03.2007 року.

Однак, з такими висновками погодитися не можна, оскільки при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що йому при звільненні не було запропоновано іншу посаду та не вирішено питання переважного права залишення на роботі не заслуговують на увагу, оскільки норми статті 42 Кодексу законів про працю України не застосовуються при ліквідації юридичної особи, а інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (ліквідація юридичної особи) відповідачем було порушено порядок звільнення з цих підстав.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності з вимогами закону, то ухвала суду апеляційної інстанції про його скасування залишатися в силі не може і підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної митної служби України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2007 року скасувати, а постанову Дарницького районного суду міста Києва від 29.01.2007 року залишити в силі.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.