розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2003 року у справі за його позовом до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

У січні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У позові зазначав, що наказом Міністра юстиції України від 05.12.2002 року №1472/к його звільнено з посади заступника начальника Запорізького обласного управління юстиції - начальника відділу Державної виконавчої служби з 09 грудня 2002 року за прогул без поважних причин 14 жовтня 2002 року. Вважаючи наказ незаконним просив поновити його на роботі.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2003 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2003 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 2,3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ці вимоги закону судами першої та апеляційної інстанцій не дотримані, обставини у справі повно і всебічно не встановлені та відповідними доказами не перевірені.

Судами встановлено, що наказом Міністра юстиції України №1172/к від 05.12.2002 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади заступника начальника Запорізького обласного управління юстиції - начальника відділу Державної виконавчої служби 09.12.2002 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, що мав місце 14.10.2002 року.

Як зазначено судами, на вказаній посаді позивач працював на підставі наказу Міністерства юстиції України №1021/к від 24.12.1998 року. У зв'язку з відсутністю на робочому місці довгий час, у тому числі 14.10.2002 року, та ненадання ним документа про поважність відсутності на робочому місці в цей день, наказом №218/15 від 08.11.2002 року начальником управління юстиції складено комісію для перевірки і встановлення причин відсутності позивача на робочому місці. Комісія 08.11.2002 року встановила, що позивач був відсутнім на роботі 14.10.2002 року, від надання пояснень з цього приводу відмовився.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач був відсутній на роботі 14.10.2002 року без поважних причин, обране відповідачем дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи відповідає тяжкості скоєного проступку, обставинам, за яких він був скоєний, а також несумісністю цього проступку посаді керівника, яку обіймав позивач.

З такими висновками судів колегія суддів погодитись не може.

Відповідно до частини 3 статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Посилання судів на те, що відсутність позивача, який займає посаду керівника, на роботі один день є несумісною займаній посаді, не передбачено законом.

При цьому суди не дали належної оцінки тим обставинам, що відповідно до медичних документів ОСОБА_1 з 04.10.2002 року по 11.10.2002 року був на амбулаторному лікуванні, а з 15.10.2002 року по 05.11.2002 року лікувався стаціонарно, тобто лише один робочий день - 14 жовтня 2002 року за тривалий час хвороби йому не видавався листок непрацездатності і позивач з посиланням на відповідні докази, у тому числі на покази свідків, спростував доводи відповідача про відсутність його на роботі в цей день. Суди критично не оцінили, що підставою для звільнення позивача став лише акт комісії від 08.11.2002 року про те, що виправдувальних документів відсутності на роботі протягом дня 14.10.2002 року позивач комісії не надав.

Судами встановлено, та відповідачем не спростовувалось, що ОСОБА_1 звільнений з роботи з 09.12.2002 року і в цей день йому був виданий листок непрацездатності.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Суди не дали належної оцінки тій обставині, що на день звільнення позивачу лікувальним закладом був виданий лікарняний лист, не з'ясували коли позивач був ознайомлений з наказом про його звільнення з роботи: до чи після того, як він звернувся до лікувального закладу.

За таких обставин оскаржувані рішення судів не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини у справі, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення справи по суті.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2003 року у справі за його позовом до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.