розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Апеляційного суду м.Києва від 26 червня 2007 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Свої вимоги мотивував тим, що наказ про звільнення прийнятий без урахування усіх обставин що мають значення для його прийняття, необгрунтовано та застосоване дисциплінарне стягнення, яке не відповідає ступеню та тяжкості проступку. Просив суд скасувати п.1 наказу №173 від 15 березня 2006 року Генеральної прокуратури України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", зобов'язати відповідача поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 березня 2006 року до дня поновлення на роботі.

Постановою Печерського районного суду м.Києва від 7 грудня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою Апеляційного суду м.Києва від 26 червня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано. Постановлено нове судове рішення, яким скасовано п.1 наказу відповідача №173-к від 15 березня 2006 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності". Поновлено позивача на посаді заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів про виконання судових рішень у кримінальних справах з 22 березня 2006 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32260, 50 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального прав. Зокрема, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, яке не відповідає ступеню вини та тяжкості проступку, оскільки відсутні докази які б підтвердили факт того, що дії позивача були навмисні і свідчили про те, що він намагався приховати результати розгляду, але такий висновок є помилковим.

Відповідно до ст.48 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджений Верховною Радою України.

Згідно ст.8 зазначеного статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.

Статтею 11 статуту передбачений порядок вирішення питання про накладання стягнення. Відповідно до якого, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Для з'ясування попередньої вимоги норми статуту прокурор, який вирішує питання про накладання стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмові пояснення від особи, яка його вчинила.

Отже, судами вірно встановлено, що процедура накладання дисциплінарного стягнення на позивача з боку відповідача була дотримана та встановлені обставини щодо процедури звільнення ні ким не оскаржуються.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що Генеральна прокуратура України діяла на підставі закону та в межах своїх повноважень, що вона самостійно визначає ступень та тяжкість проступку та обирає той чи інший вид дисциплінарного стягнення, що віднесено до її компетенції.

Iнших підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд у своєму рішенні не вказав. Тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції скасовано помилково.

Оскільки судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та помилково скасовано рішення суду першої інстанції, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити.

Постанову Апеляційного суду м.Києва від 26 червня 2007 року скасувати, а постанову Печерського районного суду м.Києва від 7 грудня 2006 року залишити в силі.