ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого
При секретарі - Мельник I.М.
За участю:
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві
адміністративну справу за касаційною скаргою
Латвійсько-українського спільного виробничого КП ТОВ
"Агротехсервіс" на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 січня
2007 року у справі за позовом Латвійсько-українського спільного
виробничого комерційного підприємства ТОВ "Агротехсервіс" до
держави України в особі Генеральної прокуратури України, Кабінету
Міністрів України, Вищого господарського суду України про
відшкодування шкоди та повернення судових витрат,-
Встановила:
У липні 2005 року Латвійсько-українське спільне виробниче
комерційне підприємство ТОВ "Агротехсервіс" звернулося до
Печерського районного суду м. Києва з позовом до держави України в
особі Генеральної прокуратури України, Кабінету Міністрів України,
Вищого господарського суду України про відшкодування шкоди та
повернення судових витрат.
В обгрунтування своїх вимог позивач послався на наступні
обставини. Рішенням господарського суду м. Києва від 31.03.2006
року в задоволені позову Латвійсько-українського спільного
виробничо-комерційного підприємства "Агротехсервіс" до ВАТ
"Херсонський нафтопереробний комплекс, Генеральної прокуратури
України, Кабінету Міністрів України про стягнення 74295034 грн.
повністю відмовлено. Відповідно до рішення Вищого арбітражного
суду України від 10.04.1998 року, Постанов Верховного Суду України
від 21.01.2002 року та від 22.01.2004 року, окремої ухвали
Президії Вищого Арбітражного Суду України №02-1/1-60/35 від
18.01.1999 року та інших судових рішень по господарській справі
№03-1/1/1-3/8-59/3 стягнуто з ВАТ "Херсонський нафтопереробний
комплекс" на користь ТОВ Латвійсько-українського спільного
виробничо-комерційного підприємства "Агротехсервіс" вартість 17852
тонн нафтопродуктів у розмірі 7011186 (сім мільйонів одинадцять
тисяч сто вісімдесят шість) грн. Вищезазначені рішення прийнято, у
зв'язку з порушенням ВАТ "Херсонський нафтопереробний комплекс"
договірних зобов'язань по договору №824 від 13.05.1992 року щодо
переробки давальницької сировини. В свою чергу, внаслідок
неправомірних дій Генеральної прокуратури України, що полягають у
перешкоджанні виконання рішення Вищого арбітражного суду України
від 10.04.1998 року шляхом внесення протесту на рішення суду,
призупинення виконання рішення, та подання про перегляд справи
№03-1/1/1-3/8-59/3 за нововиявленими обставинами порушено права
позивача та нанесена шкода. На думку, позивача, неправомірні дії
Генеральної Прокуратури полягають в наступному. Першого червня I
998 року Генеральною прокуратурою України подано протест на
рішення Вищого арбітражного суду України від 10.04.1998 року, що є
прямим порушенням ст.ст. 8,19,113,116,121,124,126 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. Двадцять восьмого серпня 1998 року
Генеральною прокуратурою України повторно подано протест на
постанову судової колегії Вищого арбітражного суду
України від 17.08.1998 року. Вісімнадцятого травня 1999 року
Генеральною прокуратурою України внесено подання про перегляд
рішення Вищого арбітражного суду України від 10.04.1998 року за
нововиявленими обставинами. Тринадцятого липня 1999 року
Генеральною прокуратурою України на підставі ст.41 Закону України
"Про прокуратуру" ( 1789-12 ) (1789-12)
призупинено виконання рішення Вищого
арбітражного суду України від 10.04.1998 року до закінчення
провадження по справі №3/8-59/3.Двадцять шостого серпня 1999 року
Генеральною прокуратурою України внесено протест на ухвалу Вищого
арбітражного суду України від 15.06.1999 року. Двадцять першого
грудня 1999 року Генеральною прокуратурою України внесено протест
до Президії Вищого арбітражного суду України на ухвалу від
15.06.1999 р. і постанову від 15.10.1999 року Вищого арбітражного
суду України у справі №03-1/1-3/8-59/3. Двадцять п'ятого січня
2000 року Генеральна прокуратура доповнила протест від 21.12.1999
року №8а-25024-97 на ухвалу і постанову Вищого арбітражного суду
України у справі №03-1/1-3/8-59/3. Посадові особи Генеральної
прокуратури своїми діями і бездіяльністю прямо порушили положення
договору між Україною та Латвійською Республікою про правову
допомогу та правові відносини по цивільним, сімейним, трудовим та
кримінальним справам, ратифікованим Законом України №452/95-ВР від
22.11.1995 року ( 452/95-ВР ) (452/95-ВР)
, що спричинило настання негативних
наслідків для позивача, а саме: порушення законного права позивача
з 10.04.1998 року по 26.08.1998 рік на вільне володіння та
розпорядження 17852 тонн нафтопродуктів, а з 26.08.1998 року по
01.01.2002 рік на вільне володіння та розпорядження грошовими
коштами в розмірі 7011 186 грн., гарантованого Конституцією та
законами України права в період з 10.04.1998 року по 21.01.2002
рік на примусове стягнення через судові органи спричинених збитків
(шкоди) в повному розмірі на підставі Рішення Вищого Арбітражного
Суду України від 10.04.1998 року. Шкода виникла по причині
неправомірних дій посадових осіб Генеральної прокуратури, яким
достовірно було відомо ще в 1993 році власника оспорюваних 60 тис.
тонн нафтопродуктів, на протязі 1998-2002 року протиправно
перешкоджали виконанню як рішення Вищого Арбітражного Суду України
про безоплатну передачу позивачу 17852 тонн нафтопродуктів, так і
ухвали Вищого Арбітражного Суду України від 26.08.1998 року про
примусове стягнення з боржника вартості непереданих позивачу
нафтопродуктів визначеної в сумі 7011186 грн. згідно наказу Вищого
Арбітражного Суду України по справі №3/9-59/3. Позивач просить
стягнути з Генеральної прокуратури України в якості відшкодування
нанесеної шкоди (збитків) 24765011,33 грн. Неправомірні дії вищої
посадової особи Кабінету Міністрів України у вигляді розпоряджень,
наданих з перевищенням службових повноважень Генеральній
прокуратурі і Вищому Господарському Суду України стали прямим
причинним зв'язком з блокуванням виконання постанови Верховного
Суду України від 21.02.2002 року, шляхом видачі Одеським
апеляційним судом рішенням від 06.06.2002 року та від 07.10.2002
року, а господарським судом Херсонської області постанови від
21.05.2003 року на користь ВАТ "Херсоннафтопереробка". що порушило
права позивача та завдало йому шкоду. Такі неправомірні дії
Прем'єр - міністра України, на думку позивача, полягають в тому,
що в листі на ім'я Прем'єр-міністра Республіки Казахстан
Прем'єр-міністр України радив ВАТ "Херсоннафтопереробка"
звернутися до Президії Верховного Суду України щодо перегляду
даної справи та призупинення виконання постанови Верховного Суду
України до закінчення проведення додаткової судової експертизи.
Неправомірні дії позивач вбачає, виходячи зі змісту відповіді
№39-2987/8 від 18.08.1999 року на лист Президента Латвійської
Республіки від 14.07.1999 року, в якій мова йшла про те, що
небажання відповідача виконувати судове рішення не перешкоджає
позивачу звернутися до судових органів з проханням примусового
виконання рішення, що передбачено ст. 121 Арбітражного
процесуального кодексу України. Саме неправомірні дії вищої
посадової особи Кабінету Міністрів України у вигляді розпоряджень,
виданих з перевищенням службових повноважень Генеральній
прокуратурі та Вищому Господарському Суді України, як стверджує
позивач, стали прямим причинним зв'язком з блокування виконання
постанови Верховного Суду України від 21.01.2002 року шляхом
прийняття Одеським апеляційним судом рішень від 06.06.2002 року та
від 07.10.2002 року, а господарським судом Херсонської області
постанови від 21.05.2003 року на користь ВАТ
"Херсоннафтопереробка". Шкода виникла по причині неправомірних дій
посадових осіб вищого державного органу влади України, які в 1998
році неправомірно залучили до участі в судовому господарському
спорі Генеральну прокуратуру України на боці ВАТ
"Херсоннафтопереробка" з метою призупинення та відміни Рішення
Вищого Арбітражного Суду України від 10.04.1998 року, а з 2002
року неправомірно перешкоджає виконанню постанов Вищого судового
органу України. Позивач висуває вимогу про солідарну
відповідальність відповідачів по відшкодуванню завданої позивачу
шкоди.
Позивач клопотанням збільшив позовні вимоги до 852846357 грн.
З яких -115703814 грн. складають збитки (шкода) за несплату у 1992
році вартості 60000 тонн сирої нафти, 59812699 грн. - за
приховування предоплати за нафтопродукти в розмірі 77784360 крб. і
недоставки у 1992 році 1390992 т. дизельного томлива, 340300168
грн. - неотриманого прибутку, 330018490 грн. - перевитрати
грошових засобів з держбюджета Латвії на додаткову закупівлю
41058159 тонн нафтопродуктів, 7011186 грн. - за невиконання
рішення господарського суду Херсонської області від 15.09.2003
року і наказу суду по справі. Постановою Ялтинського міського АР
Крим від 21 березня 2006 року позов задоволено.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня
2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2007 року
частково задоволена апеляційна скарга Латвійсько-українського
спільного виробничого КП ТОВ "Агротехсервіс". Постанова
Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2006 року
скасована, а провадження у справі закрито.
На зазначене судове рішення надійшла касаційна скарга
Латвійсько-українського спільного виробничого КП ТОВ
"Агротехсервіс", в якій ставиться питання про його скасування та
прийняття нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
Латвійсько-українського спільного виробничого КП ТОВ
"Агротехсервіс" задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з
матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом в якому
просить стягнути з відповідачів матеріальну шкоду в сумі 796 805
735 грн., заподіяну розглядом судових справ і не ставить питання
про вирішення публічно - правового спору.
Суд першої інстанції на дав належної оцінки тим обставинам,
що у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 21 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
такий спір в якому не ставиться питання про вирішення публічно -
правового спору має розглядатись за правилами господарського
кодексу України, який виник у позивача, як юридичної особи та
Генеральною прокуратурою України і Кабінетом Міністрів України,
тому такий спір не підлягає розглядові в порядку адміністративного
судочинства.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що у
відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 3 та ст. 17 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
адміністративним судом вирішуються спори фізичних і
юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень в сфері публічно
правової діяльності відповідача, тобто у сфері здійснення ним
владних управлінських функцій.
Оскарження рішень господарських судів прийнятих ними при
відправленні правосуддя проводиться у відповідності з
Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в
порядку апеляційного, касаційного чи виключного провадження і не
підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, тому справа
щодо здійснення правосуддя Вищим господарським судом України, не
підлягає розглядові в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Латвійсько-українського спільного
виробничого КП ТОВ "Агротехсервіс" залишити без задоволення, а
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2007 року залишити
без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Судді: