Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Степашка О.I.

Карася О.В.

Костенка М.I.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року

та постанову Господарського суду Полтавської області від 11.08.2006 року

по справі № 9/204-3/78

за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Біант"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2004 року ТзОВ "Біант" оскаржило до суду податкові повідомлення-рішення відповідача ДПI у Полтаві від 21.08.2004 р. № 0003332306/0, від 21.09.2004 р. № 0003332306/1 та від 26.10.2004 р. №0003332306/2 з підстав їх невідповідності ст. 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. (98/96-ВР) № 98/96.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.04.2005 р. позовні вимоги задоволенні повністю шляхом визнання недійсними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.08.2005 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову у задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.04.2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані з направленням справи на новий розгляд, та дано судам вказівки дослідити оскаржувані повідомлення-рішеннях і оцінити доводи сторін відповідно до положень Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. (98/96-ВР) № 98/96.

Постановою господарського суду Полтавської області від 11.08.2006 року залишеною без змін Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року, позов задоволено повністю.

Суди визнали безпідставними висновки відповідача про обов'язок позивача придбати торговий патент на кожне гральне поле одного грального столу для казино, оскільки згідно п. 4 ст. 5 Закону № 98/96 (98/96-ВР) гральним місцем вважається гральний стіл в цілому, а не гральне поле.

Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ДПI у м. Полтаві подала касаційну скаргу, у якій просила названі рішення скасувати та постановити нове, яким у позові відмовити.

У касаційні скарзі відповідач, оперуючи поняттями окремого грального місця, визначеними п. 4 ст. 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. (98/96-ВР) № 98/96 та п. 1.12 Лізенційних умов провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства фінансів України від 18.04.2006 р. № 40/374, зареєстрованого у Міністерстві Юстиції України 30.05.2006 р. за № 622/12496 (z0622-06) , твердить, що одним гральним місцем вважається гральний стіл із одним гральним полем для проведення однієї азартної гри. Оскільки позивач використовував один гральний стіл із трьома гральними полями та 2 столи із двома такими полями, тому в силу приписів згаданих нормативних актів зобов'язаний придбати торгові патенти відповідно до кількості гральних полів на трьох гральних столах.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідач в ході перевірки позивача виявив факти надання останнім послуг (гри) одночасно на трьох гральних місцях (гральних полях) одного спеціального грального столу для казино, на який придбано один торговий патент. На кожному із цих гральних місць (полів) використовується окрема колода карт (набір карт), знаходиться окремий лот з фішками для виплати виграшів. Результат гри (зіграна комбінація) на кожному гральному полі окремий і не залежить від результату гри на сусідньому полі.

Також відповідач задокументував в акті перевірки від 11.08.2004 р. № 001123 наявність та використання позивачем для гри ще двох спеціальних столів для казино, кожен з яких обладнаний двома гральними місцями (полями) з окремим лотами для фішок.

На кожен гральний стіл ТзОВ "Біант" придбав однин торговий патент.

У відповідності до п. 4 ст. 5 Закону № 98/96 (98/96-ВР) торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу у відповідності до п. 3 ст. 5 цього Закону встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):

- для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем - 2800 гривень;

- для використання грального столу з кільцем рулетки - 128000 гривень;

- для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) - 96000 гривень за кожний стіл;

Виходячи із названих обставин та аналізуючи поняття "гральне місце" та "гральний стіл", зазначені у ст. 5 Закону № 98/96 (98/96-ВР) та Iнструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності зі створення та утримання гральних закладів, організації азартних ігор та контроль за їх дотриманням, затвердженої наказом ліцензійної Палати № 86 від 11.09.1998 року (z0610-98) , суд дійшли вірного висновку про те, що діюче на дату прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень законодавство не розмежовувало цих двох понять, а передбачало обов'язок придбання торгового патенту на кожен гральний стіл, а не окреме гральне місце за ним.

Постановляючи оскаржувані рішення суди вірно застосували чинне на дату виникнення спірних правовідносин законодавство, мотивовано відхилили доводи відповідача на п. 1.12 Лізенційних умов провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Міністерства фінансів України від 18.04.2006 р. № 40/374, та підставно застосували положення п. 4.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (2181-14) № від 21.12.2000 року № 2181-III обгрунтовуючи свої висновки про задоволення позову.

За таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає Постанову господарського суду Полтавської області від 11.08.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р., такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року та постанову Господарського суду Полтавської області від 11.08.2006 р. по справі № 9/204-3/78 - залишити без змін.

Справу № 9/204-3/78 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .