ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2007 року № К-28855/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Маринчак Н.Є.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Ярцевій С.В.
за участю представників:
позивача: Купельський О.М., дов. № 478/9/10-114 від
14.02.2007 р.;
відповідача 1: не з'явився;
відповідача 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
10.08.2006 р.
та постанову господарського суду м. Києва від 01.06.2006 р.
у справі № 28/225-А господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Києва
до 1. Приватного підприємства "Три Т"
2. Приватного підприємства "Ост"
про визнання недійсною угоди на суму 51 000 грн., -
ВСТАНОВИВ:
ДПI у Шевченківському районі м. Києва звернулась до
господарського суду м. Києва з позовом про визнання угоди,
укладеної між ПП "Три Т" та ПП "Ост", недійсною з підстав,
передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Також податкова інспекція
просила зобов'язати ПП "Три Т" повернути ПП "Ост" грошові кошти в
сумі 51 000 грн., отримані за товар, та стягнути з ПП "Ост" в
доход Державного бюджету України товар на загальну суму 51 000
грн.
Постановою господарського суду м. Києва від 01.06.2006 р. у
справі № 28/225-А, залишеною без змін ухвалою Київського
апеляційного господарського суду від 10.08.2006 р., в задоволенні
позову відмовлено повністю.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
мотивовані тим, що позивачем не наведено доказів, які б вказували
на спрямованість діяльності відповідача 1 укладенням спірного
договору меті суперечній інтересам держави та суспільства.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх
інстанцій, ДПI у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в
касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами
норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі
судові рішення і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України,
перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з
огляду на слідуюче.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено наступні обставини справи.
В лютому 2001 року між ПП "Ост" та ПП "Три Т" було укладено
усну угоду шляхом обміну документами, згідно якої останнє повинно
реалізувати електроприлади на загальну суму 51 000 грн.
Виконання договору підтверджується накладною № 13/2-4 від
19.02.2001 р. на суму 51 000 грн., податковою накладною № 538 від
19.02.2001 р., в тому числі податок на додану вартість 8 500 грн.,
платіжним дорученням № 176 від 15.02.2001 р., та випискою банку
про списання коштів з рахунку відповідно до вказаного платіжного
доручення.
Позивач вказує, що спірна угода має бути визнана недійсною з
підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
При цьому, податковий орган посилається на те, що одним із
доказів умислу відповідача 1 на укладення угоди суперечної
інтересам держави є визнання в судовому порядку недійсними
установчих документів ПП "Три Т" згідно рішення Святошинського
районного суду м. Києва від 12.12.2002 р.
Проте, судами встановлено, що за результатами перегляду
вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами в позові щодо
визнання недійсними установчих документів ПП "Три Т" було
відмовлено. Відповідно до довідки Святошинського районного суду м.
Києва станом на 30.01.2006 р. рішення суду від 13.12.2005 р. по
цивільній справі № 2-4643/05 за позовом ДПI у Святошинському
районі м. Києва до ПП "Три Т", ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ТОВ
"Біофарм" набрало законної сили 26.12.2005 р. та ніким не
оскаржувалось. Тобто, підстави вважати недійсними установчі
документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Три
Т" відсутні.
Також судами спростовано посилання податкової інспекції на
те, що документи, які підтверджують укладення угоди, підписані
особою не уповноваженою на її укладання відповідно до рішення
Святошинського районного суду від 24.01.2003 р., оскільки ухвалою
того ж суду від 29.12.2005 р. позов ОСОБА_3 до ПП "Три Т", третя
особа ДПI у Святошинському районі м. Києва, ТОВ "Біофарм" про
визнання недійсними первинних документів підписаних ОСОБА_3 за
результатами перегляду рішення у справі за нововиявленими
обставинами залишено без розгляду, ухвала набрала законної сили та
ніким не оскаржувалась.
Крім того, судами не прийнято як доказ наявності
заборгованості та несплати податків за оспорюванню угодою
відповідачем 1 податкове повідомлення-рішення ДПI у Святошинському
районі м. Києва, яке винесено на підставі висновків акту перевірки
№ 321-23/20 від 26.04.2004 р., оскільки вказана перевірка
проводилась із застосуванням непрямих методів.
Відповідно до пп. 4.3.7 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обвинувачення особи в
ухиленні від сплати податків не може грунтуватись на визначенні
податковим органом податкового зобов'язання з використанням
непрямого методу до остаточного вирішення справи судом. Сума
податкового зобов'язання, визначена податковим
повідомленням-рішенням від 28.04.2004 р., не була узгоджена з
платником податків, її узгодження відбулось на підставі закону
шляхом вивішення на дошку оголошень. До суду про визнання
нарахованої суми податковим боргом ДПI не зверталась.
Також ДПI у Святошинському районі м. Києва повідомила, що
відповідно до рішення від 21.01.2005 р. податковий борг ПП "Три Т"
був визнаний безнадійним та списаний, податкова заборгованість у
підприємства відсутня.
На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли до
обгрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання недійсною
угоди, укладеної між відповідачами шляхом обміну документами, на
загальну суму 51 000 грн. та стягнення з відповідачів отриманого
за договором задоволенню не підлягають, оскільки достатніх фактів,
які б вказували на спрямованість діяльності відповідача 1
укладенням спірного договору меті суперечній інтересам держави та
суспільства позивачем не наведено.
Водночас, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання
недійсною спірної угоди, суди першої та апеляційної інстанцій не
врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть
бути предметом позову.
Колегія суддів приходить до висновку про наявність таких
підстав для закриття провадження у справі в цій частині.
Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо
господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то
за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання
обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все
одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання
однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все
одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на
відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі
сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а
одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного
стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що
відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) правочин, учинений з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є
таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як
зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом
такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, яка була чинною на момент виникнення спірних
правовідносин, також йшлося про недійсність угоди, укладеної з
метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода
визнавалась недійсною на підставі закону.
Позови податкових органів про визнання такого правочину
(угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду
не підлягають.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті
10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, можуть на підставі пункту 11 цієї
статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход
держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись
на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину
має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині
судового рішення.
За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції,
передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо
лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені
санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків
(зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору,
оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата
податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є
необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з
метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом
відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції
застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, згідно з якою конфіскація майна може бути
застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та
порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за
рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення
господарської діяльності, то вони належать не до
цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як
такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій
статті 238 ГК.
Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, якщо справу не належить
розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває
провадження у ній.
В зв'язку з недоведеністю того, що спірна угода укладена з
метою суперечною інтересам держави та суспільства, суди першої та
апеляційної інстанції відмовили також в позові в частині
застосування санкцій, передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Щодо відмови у задоволенні позову в цій частині, колегія
суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, стаття 49 якого встановлювала, зокрема,
конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо
суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із
01.01.2004. ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
таких санкцій не передбачає.
За змістом частини 2 статті 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
він має
зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує
відповідальність особи.
ГК, що набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за
предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають
положенням статті 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві
положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за
порушення правил здійснення господарської діяльності
застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після
набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо
відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту,
вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого
Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських
відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують
відповідальність за вказані порушення.
Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції
можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених
статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня
виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня
порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених
законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 221, 223,
230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
10.08.2006 р. та постанову господарського суду м. Києва від
01.06.2006 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про
визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у
справі, а в решті залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до
Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття
таких обставин.
Головуючий (підпис) Рибченко А.О.
Судді (підпис) Голубєва Г.К.
(підпис) Карась О.В.
(підпис) Маринчак Н.Є.
(підпис) Федоров М.О.