Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Гончаренку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у

Залізничному районі м. Львова

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2005р.

у справі № 5/1584-3/205 господарського суду Львівської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2005 р., позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПI у Залізничному районі м. Львова від 14.05.2004 р. № 0002512320/0/11308 за формою "Н" про визначення ТОВ "Торговий дім "Софі" з використанням непрямого методу податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у сумі 199 850,00 грн., в тому числі 149 100,00 грн. - основний платіж та 50 750,00 грн. - штрафні санкції; № 0002432320/0/11306 за формою "Р" про визначення цьому ж товариству податкового зобов'язання за вказаним платежем у сумі 51 000,00 грн., в тому числі 39 600,00 грн. - основний платіж та 11 400,00 грн. - штрафні санкції.

Судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.05.2004 р. № 0002512320/0/11308 вмотивовані висновком суду про те, що зазначена в акті перевірки від 12.05.2004р. № 393/23-2/30994948 підстава для застосування непрямого методу для визначення ТОВ "Торговий дім "Софі" суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 199 850,00 грн. як то невідповідність цін продажу проводу з ізоляцією з полівінілхлоридного пластиката в лакованій оплетці та комплектів заготовок для алюмінієвих конструкцій системи "REYNAERS" компанії "METALEX LTD" /США/ за зовнішньоекономічними контрактами від 28.05.2003р. № 14 та від 01.08.2003р. № ккп.0.037.08.03/1 через комісіонерів ПП "Нептун" за договором комісії від 19.05.2003р. № 5 та ПП "Тексім" за договором комісії від 07.07.2003р. № 29/1 звичайним цінам, визначеним, виходячи з цін придбання позивачем таких проводу та комплектів заготовок для алюмінієвих конструкцій у постачальника ТОВ "Карун", порівняних з цінами придбання ідентичних товарів у ПП "Офмал" та ПП "Поліалпан" на внутрішньому ринку України, не відповідає підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , оскільки за змістом цього підпункту підставою для застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання є, зокрема, непідтвердження наявними у платника податків документами обліку саме задекларованих ним даних, а не сумнівність правильності цих даних, та тим, що відповідач при визначенні податкового зобов'язання на зазначену суму невірно застосував передбачений пунктом 8 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002р. № 697 (697-2002-п) , метод економічного аналізу.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для задоволення позову в частині заявленої вимоги щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.05.2004р. № 0002432320/0/11306 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 51 000,00 грн. обгрунтований посиланням на встановлені в судовому процесі факти отримання товариством з 01.03.2002р. по 30.01.2004р. послуг з оренди адміністративного приміщення у приватного підприємця ОСОБА_1 загальною вартістю 72 000,00 грн. без ПДВ, з 05.11.2003р. по 04.11.2003р. послуг з отримання гарантії АК "Iндустріально-експортний банк" загальною вартістю 60 000,00 грн. без ПДВ за зобов'язаннями перед ДП "Українська горілчана компанія "NEMIROFF"; зв'язок вказаних витрат позивача з його господарською діяльністю та їх підтвердження документами бухгалтерського і податкового обліку.

В касаційній скарзі ДПI у Залізничному районі м. Львова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , статті 43 ГПК України (1798-12) .

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як необгрунтовану.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення ТОВ "Торговий дім "Софі" суми податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у загальній сумі 199 850,00 грн., в тому числі 149 100,00 грн. - основний платіж та 50 750,00 грн. - штрафні санкції, з використанням методу економічного аналізу слугував висновок контролюючого органу, викладений в вищезазначеному акті перевірки, про заниження товариством у II та III кварталах 2003 року валового доходу на загальну суму 497 159,00 грн. внаслідок продажу проводу з ізоляцією з полівінілхлоридного пластиката в лакованій оплетці та комплектів заготовок для алюмінієвих конструкцій системи "REYNAERS" компанії "METALEX LTD" за цінами, які не відповідають рівню звичайних цін, що є порушенням пункту 1.20 статті 1, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . При цьому за звичайні ціни були взяти ціни придбання позивачем проводу та комплектів заготовок для алюмінієвих конструкцій у постачальника ТОВ "Карун". Таке, за поясненнями податкового органу, обумовлено відсутністю інформації про рівень звичайних цін на вказані товари з офіційного джерела, що підтверджується відповіддю Львівського обласного управління статистики від 18.03.2004р. № 05-4/75 на запит ДПI у Залізничному районі м. Львова від 09.03.2004р. № 4966/23-2/405.

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін; справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2 цього пункту встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована.

Застосування контролюючим органом при визначенні ТОВ "Торговий дім "Софі" суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за операціями з продажу проводу з ізоляцією з полівінілхлоридного пластиката в лакованій оплетці та комплектів заготовок для алюмінієвих конструкцій системи "REYNAERS" на експорт, як звичайних цін, що відповідають рівню цін, за якими позивач купував такий провід та комплекти заготовок для алюмінієвих конструкцій на внутрішньому ринку, здійснено без дотримання вимоги закону щодо співставності умов формування ціни, яка може бути взята за звичайну для визначення сум податкових зобов'язань у передбачених законом випадках.

Таке випливає з неспівпадання об'єктивних умов, які впливають на ціну товару /роботи, послуги/ на внутрішньому та зовнішньому ринку, зокрема, різними ставками податку на додану вартість по операціях з поставки товару /послуги/ на митній території України /20%/ та на експорт /0 %/.

За змістом підпунктів 1.20.1 та 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) співставні умови для визначення звичайної ціни передбачають порівняння цін на відповідному ринку товарів /робіт, послуг/.

Згідно абзацу першого підпункту 1.20.10 пункту 1.20 зазначеної статті донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Поширення законом на порядок донарахування податкових зобов'язань платника податку внаслідок визначення звичайних цін процедури, встановленої для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами не означає, що на застосування звичайних цін поширюються підстави визначення податкових зобов'язань за непрямими методами, встановлені підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Підстави визначення податкових зобов'язань платника податку на прибуток із застосуванням звичайних цін встановлені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , зокрема, підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 цього Закону при здійснення платником податку операцій з юридичними особами, які не є платниками податку встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Оскільки контрагент позивача за експортними операціями не є платником податку, встановленого статтею 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , доход позивача, отриманий від продажу товарів за цими операціями, з метою оподаткування повинен визначатися виходячи з договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такий товар, що діяли на дату такого продажу.

Суди попередніх інстанцій безпідставно застосували при вирішенні спору у даній справі підпункт 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність у ДПI законних підстав для визначення податкового зобов'язання позивача із застосуванням звичайних цін. Разом з тим, з огляду на те, що звичайні ціни, які були при цьому застосовані ДПI, визначені без дотримання вимог підпунктів 1.20.1, 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , суд першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили позов в цій частині заявлених позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.05.2004 р. № 0002512320/0/11308 безвідносно від мотивів обгрунтування такого висновку суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 51 000,00 грн., в тому числі 39 600,00 грн. - основний платіж та 11 400,00 грн. - штрафні санкції, згідно податкового повідомлення-рішення від 14.05.2005р. № 0002432320/0/11306 слугував висновок контролюючого органу, викладений у вищезазначеному акті перевірки, про завищення позивачем в податковому обліку сум валових витрат за III, IV квартали 2002 року, 2003 рік на 72 000,00 грн. за операцією з придбання послуг з оренди номеру у готелі "У Бюргера" за адресою: м. Львів, вул. I. Франка, 73 внаслідок не підтвердження використання цих послуг у власній господарській діяльності та за IV квартал 2003 року на 60 000,00 грн. за операцією з отримання послуги АК "Iндустріально-експортний банк" по наданню ДП "Українська горілчана компанія "NEMIROFF" гарантії за договором від 05.11.2003р. № ГР-018 внаслідок не підтвердження цієї суми розрахунковими документами.

На підставі аналізу призначення орендованого позивачем приміщення згідно пункту 2.4 договору оренди адміністративних приміщень від 01.03.2002р., а саме: з метою влаштування офісу позивача, та досліджених в судовому процесі письмових доказів /копій актів здачі-приймання приміщень від 01.04.2002 р., від 31.07.2002 р., від 31.08.2002 р., від 31.09.2002 р., від 31.10.2002 р., від 30.11.2002 р., за грудень 2002 р., від 31.01.2003 р., від 28.02.2003 р., від 31.03.2003 р., від 30.04.2003 р., від 31.05.2003 р., від 30.06.2003 р., від 30.07.2003 р., від 30.08.2003 р., від 30.09.2003 р., від 31.10.2003 р., від 30.11.2003 р., від 31.12.2003 р., протоколу від 30.01.2004р. про припинення дії договору оренди адміністративних приміщень від 01.03.2002р./ суди попередніх інстанцій встановили обставину фактичного використання позивачем орендованого приміщення до 30.01.2004р. та зв'язок зазначених витрат позивача з його господарською діяльністю, а відтак дійшли обгрунтованого висновку про документальне підтвердження цих витрат відповідно до вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та наявність передбачених пунктом 5.1 цієї статті підстав для віднесення сум зазначених витрат у податковому обліку з податку на прибуток до валових витрат.

Що ж до документального підтвердження витрат позивача на суму 60 000,00 грн. як комісійної винагороди на користь АК "Iндустріально-експортний банк" за видачу цим банком гарантії на суму 2 000 000,00 грн. зі строком дії до 04.11.2004р. дочірньому підприємству "Українська горілчана компанія "NEMIROFF", віднесених до валових витрат IV кварталу 2003 року, то таке засвідчується тим, що згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) дата збільшення валових витрат платника податку може припадати як за першою подією на податковий період, протягом якого сталося фактичне отримання платником податку послуги, а останнє в силу специфіки правовідносин за договором про надання гарантії, яка полягає у виникненні обов'язку у сторони договору /принципалу/ щодо сплати комісійної винагороди за видачу іншою стороною договору /гарантом/ гарантії третій особі /бенефіціару/ з моменту підписання договору, а не в момент сплати гарантом суми зобов'язання за наданою гарантією, підтверджується самим договором про надання гарантії, відповідно до пунктів 2.1, 4.5 якого гарантія передається бенефіціару після підписання цього договору, тобто 05.11.2003р. та принципал зобов'язується протягом трьох банківських днів після видачі гарантії сплатити комісійну винагороду.

З огляду на викладене, фактична сплата позивачем 60 000,00 грн. комісійної винагороди у I кварталі 2004 року, про яку свідчить наявна в матеріалах справи виписка з банківського рахунку ТОВ "Торговий дім "Софі" від 24.03.2004р./а.с.13 т. II/, не позбавляє позивача права на віднесення витрат у зазначеній сумі до валових витрат IV кварталу 2003 року.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо невідповідності ухвалених у справі судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.04.2005р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .