Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Цуркана М.I.

судді-доповідача Гуріна М.I.

суддів Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Замезі Ю.I.,

за участю позивача представника відповідача Зеленого О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного казначейства України на постанову Печерського районного суду міста Києва від 10.03.2006 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 13.06.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 10.03.2006 року позов задоволено.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13.06.2006 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Державне казначейство України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 10.03.2006 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 13.06.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з березня 1993 року позивач є суддею та у відповідності з вимогами частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) , Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584 (584/95) та постанови Кабінету міністрів України від 13.12.1999 року № 2288 (2288-99-п) , Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.04.1994 року № 16/5 (z0099-94) має право на безплатне забезпечення службовим обмундируванням, або на отримання грошової компенсації за період роботи, розмір якої становить 21 965 грн.

Крім того, судами встановлено, що позивач обмундируванням не забезпечена, а компенсація не виплачена по причині відсутності бюджетного фінансування.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що не забезпечення позивача службовим обмундируванням або невідшкодування компенсації за нього порушують принцип захищеності судової влади.

Відповідно до частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) (у початковій редакції) судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України. При здійсненні правосуддя суддя повинен бути в мантії, опис і зразки якої затверджуються Президією Верховної Ради України.

Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року (1459-14) перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) виключено.

Однак, дану норму визнано неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 року з тих підстав, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтями 44, 45 Закону України "Про статус суддів" (2862-12) , не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 10.03.2006 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 13.06.2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .