Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Гончаренку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Козівської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2005р.

у справі № 13/56-813 господарського суду Тернопільської області

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

до Козівської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.04.2005р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2005р., позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Козівської МДПI від 06.01.2005р. № 0009431700/0 про визначення СПД- фізичній особі ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 470 144,59 грн. на підставі, як зазначено у вказаному податковому повідомленні-рішенні, абзацу 6 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Судові рішення вмотивовані тим, що висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 30.12.2004р. № 13-17/2289509171, про здійснення позивачем розрахунків із польськими постачальниками товарно-матеріальних цінностей готівкою та через польський банк, а відтак про порушення ОСОБА_1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , яка передбачає здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту з використанням засобу платежу - іноземної валюти - лише через уповноважені банки України, грунтується на припущеннях, оскільки рахунки-фактури, на які є посилання в вищезазначеному акті перевірки як на доказ вчинення позивачем вказаного порушення, не є беззаперечним доказом здійснення розрахунку за товар взагалі, а інших доказів в підтвердження здійснення позивачем розрахунків суду не надано.

В касаційній скарзі Козівська МДПI просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, вважаючи, що рахунки-фактури свідчать про відсутність проведення розрахунків позивачем через уповноважений банк України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що розрахунки між СПД- фізичною особою ОСОБА_1 та польськими постачальниками товарно-матеріальних цінностей фірмами "WYTWORNIA KONSTRUKCJI STALOWYCH OSTROWIEC Sp.z.o.o.", "TARMONT PANEL POLSKA Sp.z.o.o.", "KINGSPAN Sp.z.o.o." станом на 31.12.2003 р. проведені не були.

Висновок суду щодо встановленої зазначеної обставини справи підтверджується дослідженим в судовому процесі письмовим доказом, а саме: актом звірки розрахунків між фірмою "KINGSPAN Sp.z.o.o.", яка є правонаступником фірми "TARMONT PANEL POLSKA Sp.z.o.o.", а відтак і дочірньої фірми останньої "WYTWORNIA KONSTRUKCJI STALOWYCH OSTROWIEC Sp.z.o.o.", та ОСОБА_1 за період з 01.01.2003р. по 31.12.2003р., відповідно до якого за ОСОБА_1 рахується заборгованість у сумах 4 413,13 дол. США та 69 817,37 EUR згідно переліку рахунків-фактур.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що рахунки-фактури, зазначені в акті перевірки, та які за своїми реквізитами збігаються з рахунками-фактурами, зазначеними в акті звірки розрахунків, свідчать про фактичне здійснення позивачем розрахунків з фірмою "WYTWORNIA KONSTRUKCJI STALOWYCH OSTROWIEC Sp.z.o.o." готівкою, а з фірмами "TARMONT PANEL POLSKA Sp.z.o.o." та "KINGSPAN Sp.z.o.o." - через польський банк в період з 06.05.2003р. по 16.12.2003р.

Частиною 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) встановлено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта; такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

За порушення цієї вимоги абзацом 6 частини 2 статті 16 зазначеного Декрету встановлена відповідальність у вигляді штрафу в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися у розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Оскільки зі змісту податкового повідомлення-рішення від 06.01.2005р. № 0009431700/0 вбачається, що санкції, накладені на позивача, обчислені та застосовані на підставі абзацу 6 частини 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , суд визнає за помилку зазначення в спірному податковому повідомленні-рішенні такого платежу як пеня за порушення здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Водночас визначення 470 144,59 грн. су мою податкового зобов'язання позивача є неправильним з огляду на вимоги статей 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) та пункт 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для визнання податкового повідомлення - рішення від 06.01.2005р. № 0009431700/0 недійсним в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Козівської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2005р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .