ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.12.2007 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Сергейчука О.А.
Нечитайла О.М.
Степашка О.I.
при секретарі Iльченко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства "Салаір"
на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від
07.02.-15.02.2005 р.
та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 01.07.2005 р.
у справі № 2-25/3986-2005
за позовом Приватного підприємства "Салаір"
до Державної податкової інспекції у м. Феодосії Автономної
Республіки Крим (правонаступника Феодосійської міжрайонної
державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
07.02.-15.03.2005 р. у позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 01.07.2005 р. вказане рішення змінено, резолютивну частину
викладено у редакції, за якою позов задоволено частково. Визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Феодосійської МДПI від
13.01.2005р. № 000536/2459/17-1/1/1 в частині донарахування
прибуткового податку в сумі 3111,20 грн. та застосування
фінансових санкцій в сумі 6414,40 грн. У задоволенні позовних
вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПI
у м.Феодосія від 13.01.2005 р. № 000536/2459/17-1/1/1 в частині
донарахування прибуткового податку в сумі 96 грн. відмовлено.
ПП "Салаір" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати
постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої
інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити податкове
повідомлення-рішення від 13.01.2005 р. № 000536/2459/17-1/1/1 на
суму 9621,60 грн. Провадження у справі в частині визнання
податкового повідомлення-рішення № 005072/2459/23-1/1/0 від
30.09.2004 р. на суму 9333,60 грн. недійсним припинити.
Посилається на порушення норм процесуального та матеріального
права.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
у судовому засіданні 05.12.2007 р. здійснена
заміна сторони у справі - Феодосійської міжрайонної державної
податкової інспекції її правонаступником - Державною податковою
інспекцією в м. Феодосії Автономної Республіки Крим.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце
касаційного розгляду справи, своїх представників не направили.
ДПI у м. Феодосії надіслала клопотання про розгляд справи без
участі її представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд
касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за
наслідками планової документальної перевірки позивача на предмет
дотримання податкового та валютного законодавства складено акт №
3578/23-1/31020163, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.
8.2 ст. 8 та ст. 11, 12 Декрету КМУ від 26.12.1992 р., № 13-92
( 13-92 ) (13-92)
"Про прибутковий податок з громадян". Податкова
інспекція встановила, що позивач у 2001, 2002, 2003 р.р., як
орендар, укладав договори оренди з громадянином ОСОБА_1., який
перебував з ним у трудових відносинах, та сплачував останньому
орендну плату шляхом передання будівельних матеріалів. У зв'язку з
викладеним, податкова інспекція вважає, що позивач у вказаний
період зобов'язаний був до 27.03.2003 р. утримувати із сукупного
оподаткованого доходуОСОБА_1прибутковий податок з громадян.
На підставі акту перевірки ДПI у м. Феодосії прийняла
податкове повідомлення-рішення № 005072/2459/23-1/1/0, яким
позивачеві визначено податкове зобов'язання з прибуткового податку
у сумі 3111,20 грн. та застосовані фінансові санкцій у сумі
6222,40 грн. за невиконання обов'язку утримувати та перераховувати
до бюджету вказаного податку.
Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів
попередніх інстанцій в частині правомірності донарахування
позивачеві прибуткового податку у сумі 3111,20 грн. та
застосування на підставі п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №
2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
фінансових санкцій в сумі 6222,40 грн.,
оскільки позивач зобов'язаний був нараховувати та сплачувати до
бюджету прибутковий податок на суму доходів свого
працівникаОСОБА_1у вигляді отриманої орендної плати, зокрема до
27.02.2003 р., до якого позивач перебував у трудових відносинах з
ОСОБА_1. і підприємство було основним місцем роботи останнього.
Така позиція грунтується на приписах ст. 8 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від
26.12.1992 р. № 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
(із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 13.02.98 р. N 129/98-ВР ( 129/98-ВР ) (129/98-ВР)
),
відповідно до яких до сукупного оподатковуваного доходу
включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання)
доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за
сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також
інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів
підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і
соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат,
що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених
у статті 5 цього Декрету.
Є таким, що відповідає вимогам ст. 14 вказаного Декрету,
висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності нарахування
позивачеві податку на прибуток у сумі 504,00 грн., несплаченого
вже після звільнення ОСОБА_1, оскільки вказана норма зобов'язувала
підприємства при виплаті ними протягом року доходів громадянам,
зазначеним у цьому розділі Декрету, утримувати у джерела виплати
суми податку, які враховуються податковим органом при проведенні
податкових розрахунків за доходами, одержаними за оподатковуваний
період.
Відповідно, податковим органом правомірно нарахований штраф
на підставі п.п. 17.1.9. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. ( 2181-14 ) (2181-14)
№
21-III за здійснення грошових виплат без попереднього нарахування
та сплати податку, нарахування та сплата якого є обов'язковою
передумовою такої виплати.
За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції
узгоджуються з обставинами у справі та відповідають нормам
матеріального права.
При вирішенні спору не було підстав застосовувати п.п. 4.4.1
п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, на що посилається позивач у касаційній
скарзі, оскільки норми матеріального права, на підставі яких
вирішено справу, не припускають неоднозначного (множинного)
трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих
органів.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про обов'язок
податкової інспекції згідно із вимогами п. 5.3 Порядку направлення
органами Державної податкової служби України податкових
повідомлень платникам податків, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України від 21.06.2001 р. № 253
( z0567-01 ) (z0567-01)
, за результатами розгляду скарги платника податків
скласти та направити окреме податкове повідомлення на суму
збільшення податкового зобов'язання, не відкликаючи раніше
надісланого податкового повідомлення.
Суд касаційної інстанції не вбачає також порушення судом
апеляційної інстанції норм процесуального права, про що позивач
зазначає у касаційній скарзі.
У даному випадку не можна вважати податкове
повідомлення-рішення 005072/2459/23-1/1/0 від 30.09.2004 р. на
суму 9333,60 грн. відкликаним з часу винесення податкового
повідомлення за результатами розгляду скарги платника податків, як
зазначає позивач у касаційній скарзі, зокрема на підставі п.п. "а"
п.6.1 ст. 6 вищевказаного Порядку, оскільки у вказаній нормі
йдеться про відкликання у випадку, коли сума податкового
зобов'язання та штрафні санкцій самостійно погашається платником
податків, при цьому таке податкове повідомлення залишається
підставою для проведення нарахування у картці особового рахунку
платника податків. У даному випадку також йдеться не про
скасування чи зміну раніше прийнятого рішення про нарахування суми
податкового зобов'язання внаслідок їх адміністративного
оскарження, що передбачено як підстава для відкликання податкового
повідомлення п.п. "б" п.6.1 ст. 6 Порядку, а про збільшення
податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги, що не є
підставою вважати податкове повідомлення відкликаним.
Відповідно, у суду не було підстав припиняти провадження у
справі у відповідності до вимог п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
за відсутності предмету спору.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за
необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Салаір" залишити
без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 01.07.2005 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з
дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження
за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді Л.В. Ланченко
О.А. Сергейчук
О.М. Нечитайло
О.I. Степашко