ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
суддів : Бутенка В.I.(доповідач),
Лиски Т.О.,
Панченка О.I.,
Сороки М.О.,
Штульмана I.В.
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1 на постанову Верховної
Ради України, -
в с т а н о в и л а :
У січні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною
скаргою.
В обгрунтування своїх вимог вказував на те, що постановою
Верховної Ради України від 30.06.1993 року № 3347-ХII ( 3347-12 ) (3347-12)
його було обрано суддею Вищого арбітражного суду України. У липні
2003 року заявник подав до голови Вищого господарського суду
України заяву, в якій просив порушити питання про його відставку
за станом здоров'я відповідно до ч.1 ст. 43 Закону України "Про
статус суддів" ( 2862-12 ) (2862-12)
.
На підставі поданих документів Верховна Рада України своєю
постановою № 1396-IV ( 1396-15 ) (1396-15)
від 11.12.2003 року звільнила,
зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України
в зв'язку з поданням заяви про відставку за станом здоров'я, що
перешкоджає продовженню виконання обов'язків судді.
Після цього заявник дізнався про те, що грошове утримання
йому не буде виплачуватись, оскільки він не досяг 55-річного віку,
з чим не погодився, і подав до Верховної Ради України заяву з
проханням призупинити дію постанови № 1396-IV ( 1396-15 ) (1396-15)
від
11.12.2003 року в частині звільнення його з посади, однак
відповідачем ця заява не була розглянута.
ОСОБА_1 вважав, що даною постановою відповідач порушив його
конституційне право на працю, що включає можливість заробляти собі
на життя працею і на соціальний захист, а тому просив визнати
постанову Верховної Ради України № 1396-IV від 11.12.2003 року
( 1396-15 ) (1396-15)
неправомірною і скасувати її, продовживши дію
постанови Верховної Ради України від 30.06.1993 року № 3347-ХII
( 3347-12 ) (3347-12)
, тобто поновити право заявника на працю.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого
2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 19 квітня 2004 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та
роз'яснено йому право пред'явити позов на загальних підставах.
Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав
касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити рішення
по суті скарги.
В скарзі він посилається на порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.6 ст. 248-6 ЦПК України (в редакції 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року), суд, встановивши при розгляді скарги наявність
спору про право, який розглядається у порядку позовного
провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його
право на пред'явлення позову на загальних підставах.
Як встановлено судом першої інстанції, оскарженою постановою
Верховної Ради України № 1396-IV від 11.12.2003 року ( 1396-15 ) (1396-15)
ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду
України в зв'язку з поданням заяви про відставку за станом
здоров'я, що перешкоджає продовжувати виконувати обов'язки судді.
В скарзі, поданої в порядку Глави 31-А ЦПК України (в
редакції 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року), ОСОБА_1 ставив питання про
скасування вказаної постанови № 1396-IV від 11.12.2003 року та
поновлення свого права на працю відповідно до постанови Верховної
Ради України від 30.06.1993 року № 3347-ХII ( 3347-12 ) (3347-12)
про
обрання його суддею Вищого арбітражного суду України.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов
правильного висновку, що ОСОБА_1 фактично ставить питання про
поновлення його на роботі, а тому обгрунтовано залишив скаргу без
розгляду, роз'яснивши заявнику, що він має право на пред'явлення
позову на загальних підставах, з чим правильно погодився і суд
апеляційної інстанції..
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи
касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і при
ухваленні оскаржуваних судових рішень порушень матеріального та
процесуального права ними допущено не було.
За правилами ч.3 ст. 220-1, ч.1 ст.224 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень,
то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає
рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу
Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2004 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2004 року без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :