розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Ужгородської митниці на постанову господарського суду Закарпатської області від 10 березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 5 червня 2006 року у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фімадофф" до Ужгородської митниці про визнання нечинним повідомлення та визнання дій митниці неправомірними,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фімадофф" звернулось до суду з позовом до Ужгородської митниці про визнання нечинним повідомлення №11/44-1761 від 24.11.2005року на суму 18910 грн. 38 коп. про погашення заборгованості по сплаті митних зборів за перебування товарів під митним контролем та визнання дій по нарахуванню підприємству вказаного платежу протиправними. Позивач послався на те, що відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту чеською фірмою "Артекс Трейд Iнтернешнл" на адресу Товариства поставляється давальницька сировина - яблучний концентрат, цукор-пісок для переробки у готову продукцію - сік.

24.11.2005року митницею на адресу ТОВ "Фімадофф" було направлено вимогу про сплату заборгованості на суму 18.910,38 грн., що виникла внаслідок донарахування митних зборів за перебування товарів під митним контролем в термін понад 90 днів за вантажними митними деклараціями :№ 300060008/5/008397 від 19.10.05р., № 300060008/5/008689 від 21.10.05р.;№ 300060008/5/008828 від 24.10.05р.; № 30006000/5/009013 від 26.10.05р.;№ 30006000/5/009017 від 26.10.05р.; №30006000/5/009056 від 26.10.05р.;№ 30006000/5/010601 від 13.11.05р.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 10.03.2006р. позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 5.06.2006 року постанова суду першої інстанції залишена без змін. Судові рішення вмотивовані посиланнями на ту обставину, що товар знаходився на митній території України у митному режимі "переробки", а тому на нього не могли бути нараховані митні збори.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Ужгородська митниця звернулась із касаційною скаргою, в який просила про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові. Касатор вказав, що товари, які були ввезені на адресу підприємства на митну територію України, перебували під митним контролем у термін більше 90 днів, і в даному випадку митний збір підлягав нарахуванню на загальних підставах з дати завершення дії дозволу на переробку товарів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що товар поступав на митну територію України на адресу позивача як давальницька сировина і з дозволу митного органу був розміщений у митному режимі "переробки". Визначення поняття "давальницька сировина" дано у Законі України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (327/95-ВР) . Нею визнається сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником або вивезені за її межі українським замовником для використанні у виробленні готової продукції.

В даному випадку митницею був встановлений строк дозволу на розміщення товару в режимі переробки в межах 90 днів. Статтею 229 Митного кодексу України (92-15) встановлено, що переробкою на митній території України визнається митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленою законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.

Граничний термін знаходження товарів в режимі переробки встановлено статтею 232 МКУ- він не може бути більше, ніж 90 днів. Строк починає обчислюватись з моменту оформлення вантажної митної декларації.

Відповідно до пункту 2.9 "Порядку застосування митних режимів переробки на митній території України та переробки за межами митної території", затвердженого наказом Державної митної служби України від 13.09.2003р. №609 (z0897-03) (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06.10.2003р. №897/8218 (z0897-03) ), відповідальність за дотримання строків переробки несе підприємство, що отримало дозвіл митного органу на розміщення товарів у цей режим.

Матеріалами справи також встановлено, що позивач порушив термін знаходження товарів у режимі переробки. Виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.97р. №65 "Про ставки митних зборів" (65-97-п) та додатків до неї, митницею було донараховано митні збори за прострочені дні перебування сировини під митним контролем, виходячи з її загальної митної вартості.

Законом України №327/95-ВР від 15.09.95р. "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (327/95-ВР) ( з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що у разі вивезення готової продукції за межі митної території у період дії встановленого законом строку переробки давальницької сировини, ввізне мито, податки і збори не справляються.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що у випадках прострочки терміну перебування товару у режимі переробки, митний збір підлягає нарахуванню на загальних підставах з дати завершення дії дозволу на переробку.

З огляду на зазначене судова колегія не погоджується з висновками суду про те, що митні збори за перебування товарів під митним контролем не справляються протягом всього періоду перебування його у режимі переробки, оскільки вони суперечать вказаним чинникам.

Дані норми матеріального права не були застосовані судом як першої, так і апеляційної інстанцій, що призвело до прийняття помилкового рішення.

Судова колегія також відмічає, що суд першої інстанції визнав такими, що не відповідають чинному законодавству ( є протиправними) дії митниці по нарахуванню підприємству платежу на перебування під митним контролем вантажу, що ввезений за вантажними митними деклараціями № 30006000/5/00913 та № 30006000/5/00917. Між тим, нарахування платежів за вказаними вантажними митними деклараціями не було як предметом позову, так і судового дослідження. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на цю помилку і продублював її у ухвалі.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає за необхідне скасувати судові рішення та постанову, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи і в залежності від встановленого правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів - Ухвалила:

Касаційну скаргу Ужгородської митниці задовольнити частково. Постанову господарського суду Закарпатської області від 10.03.2006року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 5.06.2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції іншим складом суду.