ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     24 січня 2008 року м. Київ
 
     Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України   в
складі:
 
     головуючого - судді Ліпського Д.В.
 
     суддів:  Амєліна  С.Є.,  Гуріна  М.I.,  Кобилянського   М.Г.,
Юрченка В.В.,
 
     секретар: Мудрицька Ю.В.
 
     за  участю  позивача  -  ОСОБА_1,  представника  позивача   -
ОСОБА_2.,  ОСОБА_3.,  представника  відповідача   СБ   України   в
м.Києві - Iльїна Г.А.
 
     розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до Голови Служби безпеки України, Служби безпеки  України,
Управління  Служби  безпеки  України  в  м.Києві  про   скасування
незаконного рішення та наказів, поновлення на  військовій  службі,
стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  за  його
касаційною скаргою на рішення Печерського районного  суду  м.Києва
від 14 жовтня 2004 року та на ухвалу Апеляційного суду м.Києва від
19 січня 2005 року,
 
                      В С Т А Н О В И Л А :
 
     У жовтні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до  суду  з  позовом  до
Голови Служби безпеки України, Служби безпеки України,  Управління
Служби  безпеки  України  в  м.Києві  про  скасування  незаконного
рішення та наказів, поновлення  на  військовій  службі,  стягнення
середнього  заробітку  за  час  вимушеного  прогулу.  Свої  вимоги
мотивував тим, що  він  проходив  військову  службу  в  Управлінні
Служби безпеки України у м.Києві і Київській області з  1993  року
по  2000  рік,  остання   посада   -   старший   оперуповноважений
спецпідрозділу боротьби з корупцією та організованою  злочинністю,
військове звання - майор. Наказом голови  Служби  безпеки  України
ОСОБА_4. № 1883-ос від 29 грудня 2000  року  йому  було  оголошено
сувору догану  нібито  за  сприяння  іншим  особам  в  незаконному
отриманні закордонних паспортів. 11 січня  2001  року  атестаційна
комісія Управління СБ  України  у  м.Києві  та  Київській  області
порушила клопотання перед  начальником  Управління  СБ  України  у
м.Києві і Київській  області  про  його  звільнення  з  військової
служби за порушення  відомчих  нормативних  актів  з  діловодства.
Наказом Голови СБ України № 27-ос від 11 січня 2001 року  він  був
звільнений з органів СБ України за службову невідповідність  -  за
ст. 65 п. "є" "Тимчасового положення  про  проходження  військової
служби особами офіцерського складу". Наказом начальника СБ України
у м.Києві та Київській області № 5-ос від 12 січня 2001  року  він
був виключений зі списків особового складу з 15 січня  2001  року.
Вважав, що зазначений висновок про його службову  невідповідність,
накладення на нього дисциплінарного стягнення  у  вигляді  суворої
догани та звільнення його з військової служби  є  необгрунтованими
та  незаконними  діями,  не  відповідають  тяжкості  скоєних   ним
порушень,  а  ряд  обставин  взагалі  не  могли  розглядатися,  як
порушення з його боку. Фактичною причиною  його  звільнення  стало
його давнє знайомство з майором запасу СБУ ОСОБА_3, який  з  кінця
2000 року опинився  в  центрі  політичного  скандалу.  Крім  того,
зазначав, що строк звернення до суду за захистом  своїх  порушених
прав він не пропустив, оскільки в межах трирічного  строку  з  дня
звільнення  звернувся  до  суду  з  даним  позовом.  Просив   суд,
скасувати рішення атестаційної комісії УСБУ у м.Києві і  Київській
області від 11 січня 2001 року, наказ Голови СБУ №1883-ос  від  29
грудня 2000 року, наказ Голови СБУ №27-0с від 11 січня 2001  року,
наказ начальника УСБУ у м.Києві і Київській області №5-ос  від  12
січня 2001 року та скасувати відмову т.в.о. Глови  СБУ  ОСОБА_5  у
поновленні мене на військовій службі.
 
     Ухвалою Апеляційного суду м.Києва  від  19  січня  2005  року
залишено без змін рішення Печерського районного суду  м.Києва  від
14 жовтня 2004  року,  яким  в  задоволенні  позовних  вимог  було
відмовлено.
 
     Не погоджуючись  з  зазначеними  судовими  рішеннями  позивач
звернувся з касаційною скаргою до Верховного  Суду  України,  який
направив її разом зі  справою  до  Вищого  адміністративного  суду
України.
 
     В касаційній скарзі позивач просить  скасувати  рішення  суду
першої та апеляційної  інстанції,  а  справу  направити  на  новий
судовий розгляд, оскільки вважає, що суди  першої  та  апеляційної
інстанції   неправильно   застосували   норми   матеріального   та
процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції
судове засідання  було  проведено  формально,  не  були  викликані
свідки, які були заявлені в позовні заяві; порушено його право  на
всебічний, повний, неупереджений та об'єктивний розгляд справи; не
вірно визначений строк позовної давності.
 
     Заслухавши  доповідь  судді  Вищого  адміністративного   суду
України, пояснення представників сторін та думку  представника  СБ
України в м.Києві, який погодився з  доводами  касаційної  скарги,
перевіривши доводи касаційної скарги за  матеріалами  справи  щодо
правильності застосування судами першої та  апеляційної  інстанцій
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
     Залишаючи  без  змін  рішення  суду  першої   інстанції   суд
апеляційної інстанції виходив з того, що  відповідно  до  висновку
атестаційної комісії УСБ України в м.Києві та  Київській  області,
внаслідок недобросовісного і безвідповідального  ставлення  майора
ОСОБА_1 до виконання  своїх  функціональних  обов'язків,  низького
рівня його ділових і професійних якостей, грубого  нехтування  ним
вимог наказу Голови СБ України № 080-93, які регламентують порядок
роботи  з  таємними  документами,  їх  зберігання,   передачу   та
знищення, вимог наказу Голови СБ України  №  0190-1993  р  ОСОБА_1
було створено передумови до  витоку  таємної  інформації  за  межі
режимного  об'єкту.  Під  час  вирішення  питання  про  звільнення
ОСОБА_1  з  військової   служби   за   службовою   невідповідністю
відповідачем було враховано, що наказом Голови СБ України ОСОБА_4.
№1883-ос від 29.12.2000 року позивачу було оголошено сувору догану
за сприяння  іншим  особам  в  незаконному  отриманні  закордонних
паспортів.  Тому  звільнення  ОСОБА_1  з  військової  служби  було
проведено у відповідності до вимог ст. 68 Дисциплінарного  статуту
України. Також суди  дійшли  до  висновку  про  те,  що  позивачем
пропущені  встановлені  для  даної  категорії  справ  процесуальні
строки звернення до суду, оскільки наказ про звільнення останньому
було оголошено 11 січня 2001 року.
 
     Відповідно  до  ст.202  ЦПК  України  
( в редакції 1963 ( 1501-06 ) (1501-06) року )
Рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовуе рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні.
 
     Згідно  ст.  306  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          суд  апеляційної
інстанції відхиляє апеляційну  скаргу,  якщо  встановлює,  що  суд
першої  інстанції   постановив   рішення   з   додержанням   вимог
матеріального і процесуального права.
 
     Судові  рішення  суду  першої  та  апеляційної  інстанції  не
відповідають зазначеним нормам ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        , оскільки в
матеріалах  справи  відсутні  письмові   докази,   на   які   суди
посилаються в своїх рішеннях та які стали підставою для відмови  в
задоволенні позову. Також з протоколу судових засідань  не  видно,
що суд  досліджував  в  судовому  засіданні  рішення  атестаційної
комісії від 11 січня 2001 року, наказ Голови СБ України №27-ос від
11 січня 2001 року про звільнення позивача з органів СБУ, висновок
службового     розслідування     щодо      недобросовісного      і
безвідповідального ставлення позивача до виконання своїх службових
обов'язків, наказ СБУ від  29  грудня  2000  року  про  оголошення
позивачу суворої догани. Копії зазначеного рішення  та  наказів  в
матеріалах справи відсутні.
 
     Крім того, позивач звернувся  до  суду  в  порядку  позовного
провадження, а суд першої інстанції за своєю ініціативою розглянув
позовні вимоги в  порядку  Глави  31-А  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,
керуючись ст. 248-5 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        .
 
     З  оглядом  на  викладене  суд  першої   інстанції   допустив
неповноту у дослідженні доказів, що  призвело  до  порушення  норм
процесуального  права,  а  суд  апеляційної  інстанції  не  усунув
допущеної  неповноти,  погодившись  з   висновками   суду   першої
інстанції.
 
     Оскільки, відповідно до ст. 220 КАС України  ( 2747-15 ) (2747-15)
          суд
касаційної інстанції перевіряє  правильність  застосування  судами
першої   та   апеляційної   інстанцій   норм   матеріального    та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не  може
досліджувати  докази,  встановлювати   та   визнавати   доведеними
обставини,  що  не  були  встановлені  в  судовому   рішенні,   та
вирішувати питання про достовірність того  чи  іншого  доказу,  то
рішення  судів  першої   та   апеляційної   інстанції   підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
 
     При новому розгляді справи суду  першої  інстанції  необхідно
повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, які повинні бути
підтверджені доказами  дослідженими  в  судовому  засіданні.  Крім
того, в судовому засіданні суду касаційної  інстанції  представник
відповідача проти доводів  касаційної  скарги  не  заперечував,  а
відповідно до ч.2 ст.100 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
         пропущення строку
звернення до адміністративного суду  є  підставою  для  відмови  у
задоволенні адміністративного  позову  за  умови,  якщо  на  цьому
наполягає одна із сторін.  Тому  позиція  сторін  у  даній  справі
повинна бути з'ясована під час нового судового розгляду.
 
     Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230 КАС України  ( 2747-15 ) (2747-15)
        ,
колегія суддів -
 
     У Х В А Л И Л А :
 
     Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
 
     Ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 19 січня  2005  року  та
рішення Печерського районного суду м.Києва від 14 жовтня 2004 року
скасувати,  а  справу  направити  на  новий  судовий  розгляд   до
адміністративного суду першої інстанції.
 
     Ухвала  набирає  законної  сили  з  моменту  проголошення   і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
 
     ГОЛОВУЮЧИЙ : Д.В. Ліпський
 
     СУДДI : С.Є. Амєлін
 
     М.I. Гурін
 
     М.Г. Кобилянський
 
     В.В. Юрченко