розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою споживчого товариства "Привоз" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 січня 2007 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вершина" до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - споживче товариство "Привоз" про визнання частково недійсними рішень виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 579/6 від 18 грудня 2002 року та № 436/1 від 20 жовтня 2002 року,-

в с т а н о в и л а:

В вересні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вершина" звернулося до суду з позовом до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа - споживче товариство "Привоз", про визнання частково недійсними рішень виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 579/6 від 18 грудня 2002 року та № 436/1 від 20 жовтня 2002 року.

Постановою господарського суду Донецької області від 20 листопада 2006 року в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Вершина" відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15 січня 2007 року постанову господарського суду Донецької області від 20 листопада 2006 року скасовано, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного господарського суду споживче товариство "Привоз", в касаційній скарзі просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновку, що позивач належним чином не оформив свого права землекористування спірною земельною ділянкою, а тому відповідач мав всі законні підстави для виділення землі споживчому товариству "Привоз" у постійне користування, а в подальшому у власність. На підставі ч. 1 ст. 72 КАС України (2747-15) суд визнав такими, що не підлягають доведенню, факти, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2006 року у справі № 25/407 пд.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись неможливо виходячи з наступного.

27.03.1995 року розпорядженням виконавчого комітету Маріупольської міської ради народних депутатів № 237р зареєстровано приватне підприємство "Вершина" м. Маріуполь.

Розпорядженням Маріупольського міського голови від 25.10.2000 р. № 1093 року приватне підприємство "Вершина" перетворено у товариство з обмеженою відповідальністю "Вершина" яке є правонаступником прав та обов'язків приватного підприємства "Вершина".

18 грудня 1997 року рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 327/4 позивачу дозволено будівництво продовольчого магазину на території ринку по вулиці Азовстальській в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

15 квітня 1998 року інспекція державного архітектурно - будівельного контролю м. Маріуполя видала ТОВ "Вершина" дозвіл на виконання будівельних робіт № 20.

Згідно з актом Державної технічної комісії від 19.04.1999 р. будівництво продовольчого магазину завершено та об'єкт введено в експлуатацію.

21 лютого 2001 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішення № 51/6 "Про видачу правовстановчих документів", у відповідності з яким дозволив видати ТОВ "Вершина" документи на право власності на приміщення магазину.

Вказаний об'єкт нерухомості зареєстрований у Маріупольському БТI як власність ТОВ "Вершина" в реєстровій книзі № 2 під номером 1028.

Згідно технічному паспорту БТI приміщення магазину розміщено одноповерховій будівлі площею 203,4 кв. м. та складається з наступних частин будівель: основної частини - площею 176,9 кв. м. та двох площадок 16,2 кв. м. і 10,3 кв. м.

28 березня 2001 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради видав ТОВ "Вершина" свідоцтво № 116 про право власності на приміщення магазину, що знаходиться по вулиці Азовстальській, 76.

18.12.2002 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішення № 579/6 від 18.12.2002 р. "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою госпрозрахунковому підприємству "Маріупольський ринок" та про надання земельної ділянки в Орджонікідзевському районі міста споживчому товариству "Привоз" для здійснення роздрібної торгівлі на ринку.

Підставою для надання земельної ділянки стало укладення Споживчим товариством "Привоз" 26.12.2000 р. договору фінансового лізингу основних фондів Орджонікідзевського ринку (критий ринок, огородження, ліфт, столи). Розмір фактичної площі земельної ділянки, яка необхідна для експлуатації ринку, складає 1,7994 га.

Частина 2 статті 92 Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції 04.06.2004 року) передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної і комунальної власності набувають тільки підприємства, установи та організації, які належать до державної або комунальної власності та громадським організаціям інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи і організації. Всі інші суб'єкти земельного законодавства можуть використовувати земельні ділянки на основі права власності на землю або на основі права оренди.

У зв'язку з тим, що споживче товариство "Привоз" не є підприємством державної або комунальної власності 18.12.2002 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішення № 579/6 від 18.12.2002 р. "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою госпрозрахунковому підприємству "Маріупольський ринок" та про надання земельної ділянки в Орджонікідзевському районі міста споживчому товариству "Привоз". Даним рішенням Споживчому товариству "Привоз" було надано в оренду строком на 10 років ділянку площею 1,7994 га. На вказаній земельній ділянці розташовувались будівлі, які знаходяться у власності суб'єктів підприємницької діяльності. Споживче товариство "Привоз" повинно було укласти з ними договори суборенди.

Стаття 9 Закону України "Про оренду землі" (161-14) передбачає, що орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається.

На підставі договору фінансового лізингу від 26.12.2000 р., який укладений між Донецьким обласним союзом споживчих товариств та споживчим товариством "Привоз", споживчим товариством "Привоз" були викуплені основні фонди ринку, а за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень Орджонікідзевського ринку від 16.09.2003 р., який укладений між Донецьким обласним союзом споживчих товариств та споживчим товариством "Привоз" перейшло право власності на нежитлові приміщеріня.

У відповідності з вищевикладеним, 20.10.2004 р. виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішення № 436/1, яким в ирішив продати у власність СТ "Привоз" земельну ділянку площею 1,7994 га. На підставі якого, був укладений договір купівлі-продажу від 14.03.2005 р. № 62.

Дійсно, ТОВ "Вершина" зверталося до Маріупольської міської ради, однак, ТОВ "Вершина" повинно було з метою виконання проекту відводу земельної ділянки укласти договір з однією із землевпорядних організацій. Але, позивач заходи щодо укладення вказаного договору не почав та проект землевпорядкування по відводу земельної ділянки у Маріупольському міському управлінні земельних ресурсів для підготовки рішення міської ради щодо надання земельної ділянки наданий не був.

Посилання позивача на лист Вищого господарського суду України від 16.11.2001 р. № 01 -8/1228 (v1228600-01) необгрунтовані, у зв'язку з тим, що право користування земельною ділянкою ТОВ "Вершина" ніхто не припиняв, так як вказане право ТОВ "Вершина" у встановленому порядку оформлено не було.

Частина 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2006 р. по справі № 25/407пд встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вершина" не скористалося своїм правом відносно оформлення права власності на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт нерухомості, що належить йому та побудований на території ринку.

Споживче товариство "Привоз", здійсняючи своє право власності на ринок, у 2005 році не було обмежено у праві оформити у власність земельну ділянку, на якій також розташовані його об'єкти власності як цілісний комплекс організації торгівлі, оскільки спір або обтяження у праві на цю земельну ділянку на момент укладення не існували, а відносини з іншими власниками будівель, які знаходились на ринку врегульовані договорами суборенди.

Тобто, і рішення дійсне, і договір укладений згідно з діючим законодавством.

Первісне свідоцтво про право власності, тоді ще ПП "Вершина" отримало 05.07.1999 р. № 120.

Відповідно до розпорядження міського голови від 25.10.2000 р. № 1093р ПП "Вершина" перереєстровано у ТОВ "Вершина" та на підставі рішення виконавчого комітету від 18.12.1997 р. № 327/4 було видано свідоцтво про право власності від 28.03.2001 р. № 116 (яке видано на підставі рішення виконкому міської ради від 21.02.2001 р. № 51/6 "Про видачу правоустановчіх документів") на приміщення магазину за адресою: вулиця Азовстальська, 76 нерухоме майно було збудоване ПП "Вершина", а не приватизовано або перейшло по якій-небудь угоді.

Отже, право власності на об'єкт нерухомості у ПП "Вершина" було ще у 1999 році, а за оформленням документів на земельну ділянку звернулось тільки у 2005 році, тобто через 5 років.

Таким чином, посилання позивача на Указ Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" (32/99) необгрунтовані, так як даним Указом встановлено, що об'єктом купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які приватизовані. Абзац 5 пункту 2 роз'яснень Вищого арбітражного суду від 27.06.2006 р. № 02-5/743 (v_743800-01) також підтверджує, що об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які приватизовані.

Стаття 30 Земельного кодексу (2768-14) УССР передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього ж Кодексу, та право власності або право користування земельною ділянкою без змін його цільового використання та, якщо інше не передбачено в договорі відчуження - будівлі або споруди. У випадку зміни цільового значення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється у порядку відведення. Частиною 4 статті 30 Земельного кодексу (2768-14) УССР передбачено, що право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів.

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (2768-14) також передбачено, що при переході права власності на будівлю або споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України (2747-15) , підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції є рішення, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо зміни рішення.

За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а касаційні скарги частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу споживчого товариства "Привоз" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 січня 2007 року скасувати, постанову господарського суду Донецької області від 20 листопада 2006 року залишити в силі.