ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Ліпського Д.В.- головуючий,
Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,
Гуріна М.I.,
Кобилянського М.Г.,
Юрченка В.В.,
при секретарі Замезі Ю.I.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну
справу за касаційною скаргою ОСОБА_1на ухвалу судової палати у
цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 31
травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та
соціального захисту населення Будьонівської районної ради міста
Донецька про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним
адміністративним позовом.
Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону
України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
сплачує щорічну
допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з
мінімальною заробітною платою, встановленою законами України,
внаслідок чого за період з 2002 року по 2005 рік недоплачено 4378
грн., які просив стягнути.
Постановою Будьонівського районного суду міста Донецька від
11 січня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у
цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 31
травня 2006 року позов задоволений частково й стягнуто допомогу на
оздоровлення за 2005 рік в сумі 93,30 грн., в решті відмовлено.
В касаційній скарзі позивач зазначає, що, зокрема, судом
апеляційної інстанції неправильно застосовані положення Закону
України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
. Посилаючись на
порушення норм матеріального та процесуального права, просить
скасувати судове рішення.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про розгляд
справи повідомлені.
Перевіривши правильність застосування судами норм
матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до
висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково
з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 - інвалід
другої групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської
катастрофи і згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
має право на щорічну
допомогу на оздоровлення.
Частиною 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
особам, які стали інвалідами другої групи
внаслідок Чорнобильської катастрофи, була передбачена щорічна
допомога на оздоровлення, яка виплачувалася в розмірі 5
мінімальних заробітних плат. При цьому, згідно з вимогами частини
7 даної статті розмір мінімальної заробітної плати визначався на
момент виплати.
Порядком виплати органами соціального захисту населення
щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Наказом
Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня
2000 року №1 ( z0048-00 ) (z0048-00)
, чинним на час вирішення спірних
правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення
допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій
провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або
органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої
виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за
погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.
Таким чином, законодавством була передбачена кратність
щорічної допомоги на оздоровлення в залежності від розміру
мінімальної заробітної плати, що склався на відповідний період, і
не визначена можливість встановлення конкретних сум компенсацій і
доплат, зокрема для осіб, які мають право на щорічну допомогу на
оздоровлення, а також був визначений порядок її виплати.
З урахуванням приведених вимог нормативно-правових актів та з
метою визначення розміру мінімальної заробітної плати, з якої може
обраховуватися щорічна допомога на оздоровлення, судам слід було
встановити дату звернення позивача за призначенням допомоги в
кожному з років, за які заявляються позовні вимоги, але суди
попередніх інстанцій ці обставини не встановлювали й не
досліджували.
При вирішення спору суди попередніх інстанцій виходили з
того, що застосуванню підлягає розмір виплат на оздоровлення,
встановлений Урядом України.
Проте з таким висновком погодитися не можна з наступних
підстав.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
не
уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми
компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення,
встановлений Законом.
Частиною 1 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
було встановлено, що конкретні розміри всіх
доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом)
підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни
індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Однак, встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету
Міністрів Украйни №836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
розмір щорічної допомоги на
оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав
розміру, встановленому іншими законами України, зокрема Законам
України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати.
При цьому, закони не містили обмежень щодо застосування
статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в
наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи
із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними
нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню
підлягає саме стаття 48 Закону, а не нормативно-правові акти, що
встановлюють розмір виплат.
Лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005
року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 562-2005-п ) (562-2005-п)
було збільшено розмір такої допомоги, зокрема інвалідам другої
групи до 120 грн.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим
необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада
України у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
статтею 71, в якій
встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися
іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону
(Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року ( 231-16 ) (231-16)
).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно законами визначаються, зокрема,
основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено,
що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -
Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту
делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім -
своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
протягом 2001-2005 років не
призупинялась.
Посилання судів на законодавство, яким встановлено, що
державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету
України, не спростовує помилковість висновку про обгрунтованість
нарахування щорічної допомоги на оздоровлення позивачу в розмірі,
встановленому постановою Кабінету Міністрів України.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у
цій частині не грунтуються на законі.
Разом з тим, і суд першої інстанції, задовольнивши вимоги
ОСОБА_1 у частині стягнення сум на оздоровлення за період
2001-2004 років, застосував не ті розміри мінімальної заробітної
плати, які були встановлені чинним законодавством. Це порушення є
підставою для скасування рішення та направлення справи в цій
частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому
складі.
За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд із підстав, передбачених
частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Постанову Будьонівського районного суду міста Донецька від 11
січня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Донецької області від 31 травня 2006 року
скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими
обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.
Судді:
Д.В. Ліпський С.Є. Амєлін М.I. Гурін М.Г. Кобилянський В.В.
Юрченко