ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Ухвала
Iменем України
9 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого Смоковича М.I.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Лиски Т.О.,
Чумаченко Т.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній
інстанції адміністративну справу
за скаргою ОСОБА_1 на рішення Державного комітету України у
справах національностей та міграції, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського
районного суду міста Києва від 11 червня 2003 року та ухвалу
Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2003 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на
рішення Державного комітету України у справах національностей та
міграції.
Вимоги обгрунтовував тим, що проживав на території Сирії, де
його неодноразово затримували працівники служби безпеки країни для
з'ясування питання про місце перебування його батька та діяльності
політичної партії "Організація визволення Палестини", членами якої
були його батько та мати. Він ніколи не приймав участі в
діяльності політичних партій.
Побоюючись за своє життя внаслідок зазначених затримань, він
оформив візу на виїзд до Росії, однак вирішив залишитися в
Україні. В 1999 році він звертався за наданням йому притулку, але
результати його звернення йому не були відомі. Повторно звернувся
з проханням надання статусу біженця в 2002 році, оскільки
необхідно отримати документи, які б посвідчували його особу та
через неможливість повернутися в Сирію з політичних мотивів.
Просив суд задовольнити скаргу.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11
червня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
міста Києва від 10 вересня 2003 року, в задоволенні скарги
відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення судів
та ухвалити нове про задоволення скарги.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких
підстав.
Суди попередніх інстанцій постановляючи рішення виходили з
того, що відсутні підстави, зазначені в статті 1 Закону України
"Про біженців" ( 2557-14 ) (2557-14)
, для надання позивачеві статусу
біженця.
Такий висновок відповідає обставинам справи та нормам
матеріального і процесуального права.
Згідно частини першої статті 220 суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Судом першої інстанції встановлено, що заявник в 1998 році
покинув місце свого проживання Сирійську Арабську Республіку та
неофіційно прибув до України, скориставшись візою до Росії та
отримавши неофіційно дозвіл на транзит в України. В цьому ж році
заявник звернувся до Управління в справах національностей та
міграції Одеської області щодо надання йому статусу біженця, однак
йому в цьому було відмовлено. Після цього заявник став нелегально
проживати в Україні і 28 серпня 2002 року повторно звернувся до
зазначеного управління з проханням надати йому притулок. Однак
йому в цьому було відмовлено на підставі статті 10 Закону України
"Про біженців" ( 2557-14 ) (2557-14)
. Оспорюючи зазначене рішення заявник
зазначав, що не міг проживати в країні свого постійного місця
проживання, а саме в Сирії, із-за переслідувань його з політичних
мотивів, оскільки його батьки належали до політичної партії, яка
вела боротьбу за незалежність Палестини.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що батьки
заявника ніяких переслідувань зі сторони органів державної влади
не зазнавали. Також не зазнавав будь-яких переслідувань заявник.
Зазначеним обставинам суди попередніх інстанцій дали
правильну правову оцінку.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців"
( 2557-14 ) (2557-14)
біженець - особа, яка не є громадянином України і
внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою
переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності,
громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи
або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї
громадянської належності та не може користуватися захистом цієї
країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких
побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи
за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може
чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статті 10 вказаного вище Закону статус біженця
не надається особі, стосовно якої встановлено, що умови,
передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону відсутні.
Отже, доводи скаржника щодо побоювань стати жертвою
переслідування є безпідставними, оскільки заявник не надав судам
ніяких доказів на ствердження вказаних обставин та в судовому
засіданні встановлено, що він та його батьки взагалі не
переслідувалися в Сирії.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують
висновків судів та обставин справи.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не
допустили порушень норм матеріального та процесуального права при
ухваленні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування чи зміни
немає.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11
червня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10
вересня 2003 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду
України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Смокович М.I.
судді Весельська Т.Ф.
Горбатюк С.А.
Мироненко О.В..
Чумаченко Т.А.