ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
:
Суддів: Бутенка В. I.,
Лиски Т. О. (доповідач),
Панченка О. I.,
Чумаченко Т. А.,
Штульмана I. В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління по
боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства
внутрішніх справ України в Сумській області, Управління
Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про
спонукання до проведення розрахунку по грошовому забезпеченню та
до проведення перерахунку пенсії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на
постанову Зарічного районного суду м. Суми від 03 квітня 2006 року
та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2006
року, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з
позовом до Управління по боротьбі з організованою злочинністю
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській
області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в
Сумській області про спонукання до проведення розрахунку по
грошовому забезпеченню та до проведення перерахунку пенсії.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 03 квітня
2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської
області від 23 травня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено
за необгрунтованістю та у зв'язку з пропуском строків звернення до
суду.
У касаційній скарзі на постанову Зарічного районного суду м.
Суми від 03 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської
області від 23 травня 2006 року ОСОБА_1 ставить питання про
скасування судових рішень в зв'язку з неправильним застосуванням
норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового
рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія
суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог,
суди обгрунтовано виходили з того, що позивач пропустив без
поважних причин строк звернення до суду за захистом своїх прав,
крім того, частина виплат, про які іде мова в позові, не
здійснювалась в зв'язку з недостатнім фінансуванням відповідачів,
що узгоджується з вимогами законодавства.
Цей висновок судів узгоджується з матеріалами справи та
відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судами
першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 з 1992 року проходив
службу в органах внутрішніх справ і наказом начальника УМВС
України в Сумській області № 48 о/с від 30.07.2004 р. був
звільнений зі служби з посади начальника відділу УБОЗ УМВС України
в Сумській області за хворобою за п. "б" ст.64 Положення про
проходження служби рядовим і начальницьким складом органів
внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 ( 114-91-п ) (114-91-п)
року. На час звільнення зі служби позивач мав вислугу років
тривалістю у 16 років в календарному обчисленні, 21 рік у
пільговому обчисленні та спеціальне звання - підполковник міліції.
Відповідно до вимог п. 12 зазначеного Положення та ст. 19
Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ) (565-12)
позивач був особою
старшого начальницького складу органів внутрішніх справ та повинен
був за рахунок держави отримувати грошове утримання в залежності
від посади, звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого
звання, тривалості та умов служби. Порядок виплати та розміру
такого утримання визначаються Кабінетом Міністрів України.
В період проходження служби, зокрема, з січня 2002 року та до
звільнення зі служби ОСОБА_1 не виплачувались регулярно окремі
види грошового утримання, можливість виплати яких передбачена
законодавством України, а саме: з 01.01.2002 р. позивачу не в
повному обсязі та не щорічно виплачувалась матеріальна допомога,
щомісячна надбавку особливі умови служби, щомісячна доплата як
особі, що має право на пенсію за вислугу років, премія в розмірі
33,3 % від суми грошового утримання, передбачені, відповідно,
абзацом 5 п. 2, абзацами 3, 5 п/п "а", п/п "б" п. З Указу
Президента України №926/96 від 04.10.1996 р. "Про умови грошового
забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці
працівникам органів внутрішніх справ" ( 926/96 ) (926/96)
, не щомісяця
виплачувались надбавка до посадового окладу за роботу з
відомостями, що становлять державну таємницю, передбачена
Постановою Уряду від 15.06.1994 р.№414 ( 414-94-п ) (414-94-п)
"Про види,
розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з
роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці", ст.30
Закону України "Про державну таємницю" ( 3855-12 ) (3855-12)
, та надбавка як
працівнику спеціального підрозділу по боротьбі з організованою
злочинністю, передбачена наказом МВС України №598 від 02.09.1995
року.
Позивач, як працівник спеціального підрозділу по боротьбі з
організованою злочинністю в деякі місяці 2002-2004 р.р. отримував
відповідну надбавку. Згідно з розділами 2,3 Iнструкції про порядок
застосування нормативних актів з питань грошового забезпечення
осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ,
затвердженої наказом МВС України 10.06.1999 року № 149, вказана
надбавка виноситься до додаткових видів грошового утримання та
виплачується в залежності від наявності фінансування. Він мав
право та частково отримував в період проходження служби і щорічну
матеріальну допомогу, розмір якої відрізнявся протягом 1996-2004
років в залежності від наявності фінансування.
Суди з достатньою повнотою дослідили докази в справі та
прийшли до вірного висновку про те, що всупереч вимогам ст.ст. 11.
71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, позивачем не спростовані доводи
відповідача в тій частині, що нарахування та виплата грошового
утримання в системі МВС України, зокрема, тих його видів, виплата
яких, згідно з діючим законодавством, ставиться в залежність від
наявності відповідних бюджетних асигнувань, в спірний період
проводились в межах фондів оплати праці, в умовах обмеженого
фінансування або відсутності фінансування окремих виплат, про що
свідчать копії кошторисів УБОЗ, відомості про потребу в коштах на
утримання даної установи та про фактичне їх виділення за цей час.
Надані відповідачами копії фінансових документів не
викликають сумніву у відповідності їх дійсності, мають офіційний
характер, а таму доводи позивача про недостовірність їх як доказів
у справі є безпідставними.
З огляду на зазначене, відмова позивачеві в задоволенні за
необгрунтованістю вимог про розрахунок з ним по надбавках за
особливі умови служби, доплатах як особі, що має право на пенсію
за вислугу років, премії, компенсації у зв'язку з роботою, яка
передбачає доступ до державної таємниці, надбавки до посадового
окладу як працівникові спеціального підрозділу грунтується вимогах
закону.
З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 5 серпня 2005 року,
через рік після звільнення зі служби в серпні 2004 року. Суди
зробили вірний висновок про те, що позивач без поважних причин
пропустив строки звернення до суду за частиною вимог про
стягнення, на свою користь заборгованості по грошовому утриманню.
Відносини, з приводу яких ОСОБА_1 подано позов, пов'язані з
проходженням публічної служби. Порядок вирішення таких справ в
період проходження служби позивачем та після звільнення з неї
регулювався главою 31-А ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р.
Згідно зі ст. 248-5 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р.) скаргу
на неправомірні дії може бути подано в суд у двомісячний строк,
обчислюваний з дня, коди особі стало відомо або їй повинно було
стати відомо про порушення ї прав, свобод чи законних інтересів
або у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді,
про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого
рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що
постановили рішення чи здійснили або допустили бездіяльність, або
з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо
особою не було одержано на неї письмової відповіді.
Враховуючи, що спір виник з приводу платежів, які
виплачуються в складі грошового утримання щомісяця, суди
обгрунтовано прийшли до висновку, що ОСОБА_1 знав або повинен був
дізнатися про складові свого грошового утримання і про порушення
свого права до звільнення зі служби, і мав можливість своєчасно
звернутися до суду за захистом своїх прав.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що пенсія
Фурсу I. В. нарахована у відповідності з вимогами п. 7 Постанови
КМУ від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення, вислуги
років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам
офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям
надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам
начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та
членам їх сімей" ( 393-92-п ) (393-92-п)
та ст. 43 Закону України "Про
пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ) (2262-12)
. Протягом
2005-2006 років відповідач - УМВС проводив перерахунок пенсії
позивача у зв'язку зі змінами в чинному законодавстві, розмір
пенсії з 523.93 грн. виріс до 1102,65 грн. (а.с. 140-143).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вірно
встановили обставини справи і відповідні їм правовідносини,
ухвалили рішення, які відповідають вимогам законодавства, в т.ч. і
ст.ст, 4, 7, 20 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, та дійшли
правильного висновку, що вимоги позивача є безпідставними,
оскільки не грунтуються на дійсних обставинах справи та чинному
законодавстві України.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну
скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з
додержанням норм матеріального і процесуального права, правова
оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги
висновків судів не спростовують.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а постанову Зарічного
районного суду м. Суми від 03 квітня 2006 року та ухвалу
Апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2006 року
залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених
ст.. 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді :
В. I. Бутенко
Т. О. Лиска
О. I. Панченко
Т. А. Чумаченко
I. В. Штульман