ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого
С.Я.
розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів на рішення господарського суду Запорізької області від
19.09.2005р. та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 11.11.2005р. у справі за позовом Запорізького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного
промислово-комерційного підприємства "Запоріжбудсервіс" про
стягнення штрафних санкцій, -
В С Т А Н О В И Л А :
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулося з позовом до Приватного
промислово-комерційного підприємства "Запоріжбудсервіс" про
стягнення 2573 грн.68 коп. штрафних санкцій за незайняті
інвалідами робочі місця в 2003р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
19.09.2005р. відмовлено в задоволенні позову Запорізького
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
11.11.2005р. апеляційна скарга Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів залишена без задоволення, а
рішення господарського суду Запорізької області від 19.09.2005р. -
без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями,
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів
звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду
України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення,
ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги,
посилаючись на порушення норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст.19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.1991р. № 875
в редакції, що діяла у 2004 році, для підприємств, установ і
організацій незалежно від форми власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом. Відповідальність за незабезпечення наведених
нормативів покладена на керівників відповідних підприємств.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства
(об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують
відділенням Фонду України соціального захисту Iнвалідів штрафні
санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної
заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в
установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(із
змінами), робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або
ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі
та організації незалежно від форм власності та господарювання, де
створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда
вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам
робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій Iнвалідів,
і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 означеного Положення передбачено, що підприємства
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як встановлено матеріалами справи, середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві в 2003р. складала
19 осіб. З них інвалідів працювала одна особа. Iнвалід ОСОБА_1
працював в період часу: з 01.07.2003р. по 31.10.2003р. У
відповідності до наказу НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийнятий на роботу з
12.05.2003р., а у відповідності до наказу НОМЕР_2 звільнений з
19.08.2003р, тобто інвалід працював на підприємстві повних три
місяці.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відсутність
підстав для застосування штрафних санкцій.
Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що оскаржувані
судові рішення законні і обгрунтовані, порушень норм матеріального
чи процесуального права судами при розгляді цього спору допущено
не було.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Запорізької області від 19.09.2005р. та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
11.11.2005р. - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не підлягає.
Судді :