ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого: Смоковича М.I.
суддів: Весельської Т.Ф.
Горбатюка С.А.
Мироненка О.В.
Чумаченко Т.А.
при секретарі: Юденко О.В.
за участю: позивача ОСОБА_1.
представника позивача ОСОБА_2.
представника відповідача ОСОБА_3.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада
2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони
навколишнього природного середовища України і Державного
управління екології та природних ресурсів в Львівській області, з
участю третіх осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання
неправомірними і незаконними наказів про звільнення з посади та
поновлення на публічній службі, -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони
навколишнього природного середовища України і Державного
управління екології та природних ресурсів в Львівській області
щодо визнання неправомірними і незаконними наказу від 11.11.2005
року № НОМЕР_1 "Про звільнення з посади", наказу від 14.11.2005
року № 98-К "Щодо звільнення начальника державного управління
екології та природних ресурсів в Львівській області Б.Преснера",
наказу від 21.11.2005 року № 99-К "Щодо підстави для наказу про
звільнення Б.Преснера" та поновлення його на державній службі на
посаді начальника Державного управління екології та природних
ресурсів у Львівській області.
Вимоги обгрунтував тим, що він є державним службовцем 7
рангу, 28.02.2000 року був призначений на посаду начальника
Державного управління екології та природних ресурсів в Львівській
області і зазначеними вище наказами був звільнений з цієї посади
на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України
( 322-08 ) (322-08)
за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Вважав таке звільнення незаконним та просив задовольнити
позовну заяву.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 15
червня 2006 року позовну заяву задоволено.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2006
року апеляційні скарги Міністерства охорони навколишнього
природного середовища України і Державного управління екології та
природних ресурсів у Львівській області задоволено, постанову
суду першої інстанції скасовано та залишено без задоволення
позовну заяву ОСОБА_1.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,
ОСОБА_1. звернувся до Вищого адміністративного суду України з
касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування
судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права, просить скасувати зазначену постанову і залишити в силі
рішення суду першої інстанції.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу Міністерство
охорони навколишнього природного середовища України і Державне
управління екології та природних ресурсів у Львівській області
зазначають, що постанова Апеляційного суду м. Києва від 01
листопада 2006 року ухвалена без порушень норм матеріального чи
процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї,
рішення судів щодо правильності правової оцінки обставин у
справі, застосування судами норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що позивач правильно звільнений з роботи на
підставі частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України
( 322-08 ) (322-08)
за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Такий висновок не відповідає обставинам справи, зроблений
передчасно та з порушенням норм матеріального і процесуального
права.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю
України ( 322-08 ) (322-08)
трудовий договір з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу може бути розірвано у випадку
одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником
підприємства, установи, організації всіх форм власності.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що керівник
державної установи може бути звільнений з роботи у випадку
одноразового грубого порушення трудових обов'язків.
З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у
пункті 27 Постанови №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду
судами трудових спорів" ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
слідує, що на підставі
пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (322-08)
за
одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір
може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи,
організації (філії, представництва, відділення, іншого
відокремленого підрозділу), його заступниками, головним
бухгалтером підприємства, установи, організації, його
заступниками, а також із службовими особами митних органів,
державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання,
і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та
органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є
порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру
проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло
бути завдано) шкоду.
Отже, виходячи з вищенаведених норм права та роз'яснень
Пленуму Верховного Суду України, для вирішення зазначеного спору
судам необхідно було встановити: чи могли такі порушення стати
підставою для розірвання трудового договору за пунктом 1 статті
41 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (322-08)
, яке з них є
одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків, і зазначити
про це в судових рішеннях.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1. звільнено за
невжиття заходів щодо повного усунення порушень бюджетної
дисципліни, встановлених попередньою перевіркою використання
коштів Державного фонду охорони навколишнього середовища, які
полягали у невжитті заходів щодо захисту інтересів держави в
частині ненарахування штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням
умов договору купівлі-продажу; у незабезпеченні правильного
обліку обладнання по незданому в експлуатацію об'єкту в м.
Бориславі; у невжитті заходів до повного усунення порушень
фінансово-бюджетної дисципліни, а саме: щодо стягнення
дебіторської заборгованості.
При цьому всупереч зазначеним вище приписам матеріального
права суди не встановили, яке з перерахованих порушень є грубим
та чи відносяться вони до такого.
Отже, виходячи з матеріалів справи, суд апеляційної
інстанції передчасно, без повного та всебічного встановлення
обставин у справі, які мають правове значення для вирішення
спору, прийшов до помилкового висновку про законність
звільнення позивача.
Також зазначених обставин не перевірив і не встановив суд
першої інстанції.
З огляду на вказані порушення, рішення судів попередніх
інстанцій підлягають скасуванню.
Оскільки для вирішення спору необхідно встановити нові
обставини, а Вищий адміністративний суд України, як суд
касаційної інстанції, позбавлений можливості встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових
рішеннях, колегія суддів приходить до висновку, що справу слід
повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15
червня 2006 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 01
листопада 2006 року скасувати.
Справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і
оскарженню не підлягає, крім підстав, у строк та у порядку
передбаченому статтями 237-239 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно: суддя Т.А.Чумаченко