ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.05.2007
№ К-17325/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника відповідача: Мисливого I.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на
постанову Господарського суду м. Києва від 18.10.2005 та ухвалу
Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 по
справі № 32/302
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська
сталева компанія"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.
Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового
повідомлення рішення від 18.05.2005 № 0000632301/0, яке винесено
на підставі акту Державної податкової інспекції у Голосіївському
районі м. Києва (далі - ДПI) від 16.05.2005 № 28-23-7-1/3252545
"Про результати комплексної документальної перевірки дотримання
вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Київська сталева
компанія" за період з 10.06.2003 по 31.12.2004" за порушення п.
1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що призвело до завищення від'ємного значення чистої
суми зобов'язань з ПДВ у грудні 2004 року на 505 481 грн.
Постановою Господарського суду м. Києва від 18.10.2005 позов
задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції в
обгрунтування свого рішення зазначив, що висновки акту перевірки
позивача, на підставі якого відповідачем прийняте оспорюване
податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним
обставинам та нормам чинного законодавства України, а саме ст.ст.
1, 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
06.03.2006 по справі № 32/302 - рішення суду першої інстанції
залишено без змін з посиланням на пп. 7.4.1 п. 7.4; пп. 7.5.1 п.
7.5, пп. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої
інстанції та підтвердив фактичні обставини справи, де за договором
поставки від 15.06.2004 № 34 та додаткових угод до нього позивачем
було придбано металопрокат загальною вартістю 5 148 000,76 грн. в
асортименті, передбаченому у специфікаціях. Порядок розрахунків
обумовлений грошовими коштами та шляхом видачі простих векселів.
Поставка товару підтверджується наявними в справі видатковими
накладними та податковими накладними, які включені позивачем до
книги обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Сума ПДВ згідно вказаних податкових накладних включена
позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2004 року.
Вартість поставленого металопрокату сплачена позивачем
грошовими коштами у розмірі 432 675 грн. (згідно довідки
Дніпропетровської МДПI № 10890/7/23) та шляхом видачі простих
векселів на загальну суму 5 107 986,49 грн., емітованих позивачем
(копії банківських виписок, акта приймання-передачі векселів від
13.12.2004). При цьому позивачем векселі були погашені перед ТОВ
"Агроіндустрія" та передані по актах приймання-передачі погашених
векселів.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ДПI у
Голосіївському районі м. Києва подала касаційну скаргу на
зазначені судові рішення, як такі, що прийняті з неправильним
застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга ДПI обгрунтована тим, що в рахунок оплати
емітовано 46 простих векселів на загальну суму 5 107 986,49 грн.,
а згідно аналізу рахунку 511 "Довгострокові векселі, векселі
видані в національній валюті" встановлено, що в грудні 2004 року
було сплачено по простому векселю, емітованому ТОВ "ЮМК" суму 1
260 700 грн. Тому, на думку скаржника, станом на 31.12.2004
заборгованість за векселі емітовані в грудні 2004 року в рахунок
оплати за металовироби отримані у ТОВ "ЮМК" складає 3 847 286,49
грн., тобто постачальник не отримав грошові кошти за відвантажені
товари. А оскільки сума повністю не сплачена, як і сума вартості
товарів, тобто не має факту надмірної сплати податку - тому
підприємством не виконані вимоги п.1.8 ст. 1 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином скаржник прийшов до висновку, що не
підтверджується сума ПДВ, що віднесена до складу податкового
кредиту, оскільки вважає, що крім визначених судом обов'язкових
підстав ("наявність належним чином оформлених податкових
накладних") виникнення у платника податків права на податковий
кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову
наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку на
додану вартість у звітному періоді відповідних сум податку. I тому
враховуючи зазначене, ДПI просить скасувати судові рішення, та
ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Позивач в запереченні на касаційну скаргу зазначив, що
позиція скаржника (відповідача) суперечить ч. 4 ст. 70, ч. 2 ст.
71 та ч. 3 ст. 159 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, згідно яких обставини,
які за законом повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобом
доказування. Тобто оскільки за наданими позивачем та долученими до
матеріалів справи доказами покупець повністю виконав своє грошове
зобов'язання по сплаті векселедержателю (постачальнику) визначеної
суми грошей, тому відсутні підстави для задоволення касаційної
скарги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги,
пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від
03.04.1997 № 168 (зі змінами) "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
- податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації. Таким чином позивач сформував податковий кредит в той
звітний період, коли було придбано товар.
При цьому в силу пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
- датою виникнення права
платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення
першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку
платник податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки
відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з
використанням кредитних дебетових карток або комерційний чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Вказана норма
Закону також підтверджує правомірність дій позивача щодо
формування податкового кредиту.
Тому згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що
підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду. I у строки, передбачені законом для
відповідного податкового періоду, платник податку подає органу
державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову
декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді
податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного
Закону).
Норма матеріального права (п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
) дає визначення терміну
"бюджетне відшкодування" і має застосовуватися з урахуванням інших
положень цього Закону, у т.ч. з питань формування податкового
кредиту і встановлення порядку визначення суми бюджетного
відшкодування відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст.
7 цього Закону, згідно яких бюджетному відшкодуванню платнику
податку підлягає сума, яка при її визначенні у встановленому
Законом порядку має від'ємне значення у звітному періоді.
Тобто оскільки судами було встановлено, що згідно податкової
декларації позивача з ПДВ за грудень 2004 року сума податкових
зобов'язань - 696 564 грн., сума податкового кредиту - 696 564
грн., чиста сума зобов'язань за поточний звітний період склала 0
грн. Відповідно до уточнюючого розрахунку до даної податкової
декларації збільшено розмір податкового кредиту за грудень 2004
року на 505 481 грн.; а сума податкових зобов'язань за грудень
2004 року визначена позивачем також у розмірі 505 481 грн. з
від'ємним значенням. Сума бюджетного відшкодування заявлена
позивачем в рахунок сплати податкових зобов'язань по ПДВ наступних
звітних періодів.
Відповідно мотив касаційної скарги про помилкову думку суду
щодо підстав виникнення права у платника податку на податковий
кредит не є об'єктивною і спростовується вищенаведеним.
Таким чином господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій вірно встановлено відсутність порушень норм профільного
законодавства (Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
) при поданні та за змістом податкових декларацій з
ПДВ, і посилання скаржника на вказані вище підстави щодо
відсутності права позивача на отримання оспорюваних сум бюджетного
відшкодування з ПДВ, спростовані в ході судового розгляду справи.
Відповідно судова колегія Вищого адміністративного суду
України погоджується у повному обсязі із правовою позицією
господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність
підстав для задоволення позову.
З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога
п. 7.7.3. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, де зазначено, що у разі коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом
7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України
протягом місяця, наступного після подачі декларації, дає підстави
позивачу для заявлення вимог про відшкодування суми бюджетного
відшкодування в рахунок сплати податкових зобов'язань по ПДВ
наступних звітних періодів.
Суди, встановивши факт подання позивачем податкових
декларацій за спірні періоди і факт проведення податковою
інспекцією перевірки позивача з питань правомірності відшкодування
з бюджету ПДВ за спірний період, надали належну оцінку вказаним
обставинам та виходячи із вимог вищезазначеного законодавства
дійшли правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог про
стягнення з бюджету суми бюджетної заборгованості за грудень 2004
року.
Таким чином встановлено, що суди першої та другої інстанцій
правильно дослідили обставини справи і винесли постанову та ухвалу
з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не
підлягають скасуванню.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 160, 220, 221,
223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 18.10.2005 та
ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006
по справі № 32/302 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку,
визначеними ст. ст. 237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.I. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров