ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого - судді Цуркана М.I.,
суддів: Амєліна С.Є.,Гуріна М.I.,Юрченка В.В., Ліпського Д.В.
секретар: Мудрицька Ю.В.
за участю позивача - ОСОБА_1.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про поновлення на роботі
за касаційною скаргою представника Міністерства оборони України -
ОСОБА_2 на рішення військового місцевого суду Київського гарнізону
від 22 червня 2005 року та на постанову Апеляційного суду м.Києва
від 15 листопада 2006 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовною
заявою до Міністерства оборони України в якій просив визнати
незаконним наказ Міністра оборони України №137 від 30 грудня 2004
року про звільнення його з посади директора кадрової політики та
освіти Міністерства оборони України у зв'язку з реорганізацією
апарату Міністерства оборони України у відповідності до директиви
МО України від 29 вересня 2004 року, поновити його на зазначеній
посаді та стягнути з відповідача на його користь середній
заробіток за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивував тим, що
в дійсності реорганізіції в зв'язку з якою його було звільненно,
не відбулося. Було лише змінено назву Департаменту, а штат нового
Департаменту було збільшено, тому вважає звільнення незаконним,
безпідставним і таким, яке здійснено із порушенням трудового
законодавства, Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ) (3723-12)
та
інших нормативно-правових актів.
Рішенням військового місцевого суду Київського гарнізону від
22 червня 2005 року позов задоволено. Скасовано наказ Міністра
оборони України від 30 грудня 2004 року про звільнення позивача з
роботи і стягнуто з відповідача на користь позивача середньо
заробітну плату за час вимушеного прогулу, з дати звільнення по
дату поновлення на роботі.
Постановою Апеляційного суду м.Києва від 15 листопада 2006
року рішення суду першої інстанції змінено та викладено
резолютивну частину у такій редакції: Позов задовольнити. Визнати
протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України №137 від
30 грудня 2004 року. ОСОБА_1. поновити на роботі на посаді
Директора Департаменту з кадрової роботи та освіти Міністерства
оборони України. Стягнути з відповідача на користь позивача 19012,
50 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями представник
відповідача звернувся з касаційною скаргою до Вищого
адміністративного суду України. В касаційній скарзі відповідач
просить скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове судове
рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки суди
першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та
процесуального права, а саме : судами неповно з'ясовані обставини
справи, що мають значення для справи, не було враховано
законодавства з питань військової сфери, порушені вимоги ст.117,
ч.3 ст.43 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, п.32 Постанови Пленуму ВС
України "Про практику розгляду судами трудових спорів"
( v0009700-92 ) (v0009700-92)
від 6 листопада 1992 року №9 щодо зарахування
заробітку за час вимушеного прогулу. Висновки суду неоднозначні, в
окремих випадках грунтуються на припущеннях, суди поновили
позивача на посаду яка не існує та були порушені вимоги ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
щодо прийняття зустрічного позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами
справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 22 березня 2004 року позивач був
призначений на посаду директора Департаменту кадрової роботи і
військової освіти МО України, а 29 вересня 2004 року був
попереджений про скорочення його посади з 1 грудня 2004 року у
зв'язку з проведенням організаційних заходів. Наказом Міністра
оборони України від 30 грудня 2004 року, позивача було звільнено з
роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
з
порушенням вимоги ч.2 ст.49-2 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
.
При вирішенні питання про законність звільнення позивача суди
правильно виходили з того, що з боку відповідача було допущено
порушення вимог діючого законодавства щодо забезпечення зайнятості
вивільнюваних працівників, чим порушено його трудові права і це є
підставною для скасування оскаржуваного наказу та поновлення
позивача на роботі.
Судом першої інстанції з досліджених доказів встановлено, що
фактично скорочення чисельності працівників у відповідача не
відбулося, оскільки за новим штатним розкладом чисельність
Департаменту кадрової політики та освіти МО України збільшилося на
дев'ять посад. Встановлено, також, що відповідачем не було надано
суду доказів того, що позивачу була запропонована будь-яка інша
посада у знов створеному структурному підрозділі МО України, чим
було порушено вимоги ч.2 ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції
встановлено, що подання профспілковому комітету про згоду на
звільнення позивача внесено неправомочною особою.
Посилання представника відповідача в касаційній скарзі на
неправильно встановлені обставини справи не грунтуються на
матеріалах справи та змісту судових рішень. Відповідно до ст.220
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Посилаючись у касаційній скарзі та те, що судами порушені
норми матеріального та процесуального права, представник
відповідача не розкрив в чому полягали ці порушення, не навів у
скарзі відповідного обгрунтування.
З оглядом на зазначене, колегія суддів приходить до висновку
про обгрунтованість та законність постановлених по справі судових
рішень і передбачених законом підстав для скасування цих рішень не
знаходить.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу представника Міністерства оборони України
залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду м.Києва
від 15 листопада 2006 року, якою змінено рішення військового
місцевого суду Київського гарнізону від 22 червня 2005 року по
справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про
поновлення на роботі - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
ГОЛОВУЮЧИЙ : М.I. Цуркан
СУДДI : С.Є. Амєлін
М.I. Гурін
В.В. Юрченко
Д.В. Ліпський