ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Горбатюка С.А., Сороки М.О.,
Штульмана I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення
Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2004 року у справі
за скаргою ОСОБА_1на бездіяльність народного депутата України
Бондарчука Сергія Васильовича, -
встановила:
В листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
скаргою, в якій вказував, що у травні - червні 2002 року та в
листопаді 2002 року він звертався до суб'єкта оскарження із заявою
щодо неповноти виплати йому коштів за конфісковане майно його
батька, вилучене за часів розкуркулення. Не отримавши відповіді на
свої звернення, заявник вважав, що такою бездіяльністю порушено
вимоги чинного на момент звернення законодавства та просив суд
зобов'язати народного депутата надати йому відповідь, стягнувши на
його користь 5000 грн. моральної шкоди.
В ході судового розгляду справи скаржник змінив свої вимоги,
відмовившись від стягнення моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого
2004 року у задоволенні скарги ОСОБА_1було відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2004 року
рішення суду першої інстанції скасовано, а скаргу залишено без
розгляду у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
Не погоджуючись із ухваленими по справі судовими рішеннями,
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою
в порядку визначеному ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій,
посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального
права, просив вказані судові рішення скасувати, а справу направити
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Листом Верховного Суду України від 11.10.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України зазначену касаційну скаргу зі справою було
передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в
порядку касаційного провадження.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи
нове - про залишення скарги без розгляду, колегія суддів
апеляційного суду обгрунтовано виходила з положень, закріплених у
ст. 248-5 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, згідно з якою скарги
подані після закінчення двомісячного строку з дня, коли особі
стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її
прав, свобод чи законних інтересів залишаються без розгляду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звертався
до суб'єкта оскарження у травні-червні та листопаді 2002 року із
заявами, які у відповідності з вимогами ст. 20 Закону України "Про
звернення громадян" ( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
мали бути розглянуті у місячний
термін, після спливу якого починає перебіг двомісячного строку на
оскарження дій або бездіяльності до суду в порядку Глави 31-А ЦПК
України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року.
Проте заявник звернувся до суду лише 10 листопада 2003 року,
при цьому питання про поновлення строку не ставив і поважність
причин його пропуску суду не навів.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного
суду України погоджується з висновками викладеними в ухвалі
апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2004 року, оскільки
останні узгоджуються з положеннями процесуального закону, що діяв
на момент вирішення справи та п. 12 постанови Пленуму Верховного
Суду України "Про практику розгляду судами справ за скаргами на
рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у
сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи
громадян" від 03 грудня 1997 року №13 ( v0013700-97 ) (v0013700-97)
.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що при
встановленні наведених фактів судом не порушено норм
процесуального права.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не
спростовують.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, п.7
Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а ухвалу
апеляційного суду м. Києва від 24 червня 2004 року - залишити без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя О.I. Панченко