ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого: судді Бим М.Є.,
суддів: Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Федорова М.О., Чалого
С.Я.,
при секретарі: Коротких В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві
касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Арсенал СТ-2" Товариства
з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ" на постанову
господарського суду Волинської області від 02 березня 2006 року та
ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18 квітня
2006 року у справі за позовом Волинського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства
"Арсенал СТ-2" Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал
СТ" про стягнення штрафних санкцій, -
встановила:
У лютому 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до
Дочірнього підприємства (надалі - ДП) "Арсенал СТ-2" Товариства з
обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) "Арсенал СТ" про
стягнення штрафних санкцій в розмірі 2619,05 грн. за невиконання
нормативу по працевлаштуванню одного інваліда у 2004 році.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідач в порушення вимог
чинного законодавства не працевлаштував одного інваліда у 2004
році.
Постановою господарського суду Волинської області від 02
березня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського
апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року, позовні
вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів задоволено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач
звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального і процесуального права,
просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким в позові
відмовити.
У судове засідання касаційної інстанції сторони не з'явились,
про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши касаційну скаргу та дослідивши її доводи за
матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про її
часткове задоволення.
Згідно вимог ч. 2 ст. 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою
для скасування судових рішень судів першої та апеляційної
інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є
порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели
або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть
бути усунені судом касаційної інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підприємстві
відповідача протягом 2004 року працювало два інваліди, кожен по
п'ять місяців, що підтверджується Звітом про зайнятість та
працевлаштування інвалідів за 2004 рік від 28 січня 2005 року,
який відповідач надав Волинському обласному відділенню Фонду
соціального захисту інвалідів.
Суди попередніх інстанцій при винесенні рішень керувались
положеннями Iнструкції зі статистики чисельності працівників,
зайнятих у народному господарстві України, згідно якої фактична
тривалість роботи інваліда на підприємстві впливає на показник
кількості працюючих інвалідів у звітному періоді, а значить,
кількість працюючих інвалідів на підприємстві у звітному періоді -
один чоловік.
Постановляючи рішення по суті позовних вимог, суди обох
інстанцій обгрунтували свої висновки тим, що відповідачем за
період, який перевірявся, не створено робочі місця для інвалідів і
тому він повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(надалі - Закон).
Проте з такими висновками колегія суддів Вищого
адміністративного суду України не може погодитися, оскільки вони
зроблені без належного з'ясування всіх обставин та їх оцінки з
урахуванням вимог вказаного вище Закону.
Частиною першою статті 18 цього Закону передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно із п. 1 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок влаштування інвалідів, це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві або в
установі, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче
місце для інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
певним вимогам, атестовано спеціальною комісією за участю
представників правомочних органів і громадських організацій та
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів і включають їх до колективного договору.
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача
створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у
колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні
підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Судами не взято до уваги те, що обов'язок відповідача
створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його
обов'язком їх підбирати і працевлаштувати.
За таких обставин судами попередніх інстанцій належним чином
не встановлено, не перевірено належними доказами, чи направлялись
інваліди органами працевлаштування інвалідів, з вини якої з сторін
по справі відбулось порушення відповідачем норм Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, що має значення для вірного вирішення даного спору.
Під час розгляду подібних спорів судам слід керуватись тим,
що визначальним доказом на користь відділення фонду соціального
захисту інвалідів слід рахувати підтверджений належним чином факт
про направлення інвалідів до підприємства.
При розгляді справи судами в порушення норм процесуального
права, зокрема, ст. 86 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, неповно досліджено
обставини по справі, які мають значення для правильного її
вирішення, висновки не грунтуються на беззаперечно встановлених
обставинах.
За таких обставин, суд касаційної інстанції вбачає підстави
для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та
часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив
справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України,
враховуючи вимоги ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, відзначає, що
перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється
касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин
справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм
матеріального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково їх перевіряти, а допущені судами помилки
в застосуванні норм матеріального права призвели до неправильного
вирішення спору, усі ухвалені судові рішення по справі підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст. 220, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Арсенал СТ-2"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ" задовольнити
частково, постанову господарського суду Волинської області від 2
березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 18 квітня 2006 року скасувати, справу
направити до господарського суду першої інстанції на новий судовий
розгляд в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: