ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2003 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2003 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до прокуратури м. Києва про зобов'язання
розглянути заяву, -
встановила:
У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним
позовом, в якому просив зобов'язати прокуратуру м. Києва
розглянути його скаргу на неправомірні дії прокурора
Голосіївського району щодо розгляду заяви стосовно неправомірних
дій співробітників Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві та
стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі
1000 грн.
В обгрунтування позову вказував, що згідно повідомлення
прокуратури м. Києва НОМЕР_1 його скаргу на дії прокурора
Голосіївського району, подану 31.03.2003 р., відповідачем було
направлено для розгляду до суб'єкта оскарження.
Вважаючи, що такими діями порушено вимоги ч.4 ст. 7 Закону
України "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
, згідно якої
заборонено направляти скарги тим органам чи посадовим особам дії
або рішення яких оскаржуються, просив суд визнати їх
неправомірними, стягнувши на його користь моральну шкоду.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня
2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 12 грудня 2003 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено
частково та зобов'язано прокуратуру м. Києва розглянути скаргу від
31.03.03 на неправомірні дії прокурора Голосіївського району м.
Києва та надати відповідь заявнику. В частині позову щодо
відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з
касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на порушення норм
матеріального і процесуального права, просив вказані судові
рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Листом Верховного Суду України від 28.09.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу зі
справою було передано до Вищого адміністративного суду України для
вирішення в порядку касаційного провадження.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що позивач
31.03.2003 р. звернувся зі скаргою до прокуратури м. Києва.
10.04.2003 р. вказану скаргу було надіслано для розгляду до
прокуратури Голосіївського району м. Києва.
З урахуванням фактичних обставин справи та виходячи з
положень ч.4 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян"
( 393/96-ВР ) (393/96-ВР)
суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку,
і з цим погодилась колегія суддів апеляційного суду, про порушення
прав позивача щодо оскарження дій посадової особи і в цій частині
прийняв законне рішення про задоволення позову.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні іншої частини позову
щодо стягнення моральної шкоди, суд керувався вимогами
закріпленими в ст. 440-1 ЦК України 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року, чинного
на момент вирішення спору, згідно якої моральна (немайнова) шкода,
заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка
порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла
шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її
вини.
Згідно роз'яснень наданих Пленумом Верховного Суду України в
постанові "Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4
( v0004700-95 ) (v0004700-95)
, цивільно-правова відповідальність за моральну
шкоду настає при умові доведеності таких фактів: наявності шкоди,
протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку
між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в
її заподіянні.
У зв'язку з цим для задоволення вимог про стягнення моральної
шкоди заявнику необхідно було довести чим підтверджується факт
заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового
характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме
полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для
вирішення спору.
Всупереч зазначеним вимогам заявник не надав доказів на
підтвердження того, що йому була заподіяна моральна шкода з вини
відповідача, у зв'язку з чим колегія суддів Вищого
адміністративного суду України погоджується з висновками
викладеними в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної
інстанції і не вбачає підстав для їх скасування
При встановленні наведених фактів судами не порушено норм
матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не
спростовують.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а
рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2003
року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2003
року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя