ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
суддів : Бутенка В.I. (доповідач),
Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження
адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії посадових осіб
Запорізького обласного центру медико-соціальної експертизи,
медчастини № 7 комбінату "Запоріжсталь", -
в с т а н о в и л а :
У серпні 2000 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною
скаргою.
В обгрунтування своїх вимог вказував, що він у січні 1994
року був травмований при виконанні трудових обов'язків, про що
складений акт форми Н-1, за висновками МСЕК на підставі
неправильного діагнозу, встановленому лікарями медчастини № 7,
його визнано інвалідом третьої групи із втратою 50 % професійної
працездатності. Не погоджуючись з висновком МСЕК, неодноразово
звертався із скаргами до обласного управління і Міністерства
охорони здоров'я, і в червні 1998 року регіональна комісія м.
Дніпропетровська визнала його інвалідом другої групи.
Посилаючись на те, що діями посадових осіб суб'єктів
оскарження порушені його права та норми діючого законодавства,
просив визнати їх неправомірними, зобов'язати визнати його
інвалідом першої групи з втратою 100% професійної працездатності з
січня 1994 року та стягнути із суб'єктів оскарження пропорційно
715187 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Справа слухалась судами неодноразово.
Останньою ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від
06 грудня 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду
Запорізької області від 15 березня 2005 року, скаргу ОСОБА_1
залишено без розгляду як таку, що подана із пропуском строку на
оскарження.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1
подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити
нове рішення про задоволення вимог його скарги.
При цьому він посилається на порушення судами норм
матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожному
гарантується право на оскарження в суді рішень дій та
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
Залишаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд як першої, так і
апеляційної інстанцій помилково виходили з того, що скаржником
пропущений передбачений ст. 248-5 ЦПК України (в редакції 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року) строк для подання скарги.
Між тим, з матеріалів справи не вбачається наявності
достатніх підстав для такого висновку суду щодо пропущення строку
на подання скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 248-5 ЦПК України (в редакції 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року), скаргу може бути подано в суд:
у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало
відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав,
свобод чи законних інтересів;
у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді
про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого
рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що
постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність,
або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо
особою не було одержано на неї письмової відповіді.
Однак, зі справи видно, що ОСОБА_1 фактично дізнався про
порушення свого права тільки у липні 1997 року із рішення
Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 1997 року,
яким позов ОСОБА_1 до ВАТ "Запорізький завод феросплавів" було
задоволено в частині відшкодування моральної шкоди.
В частині ж відшкодування матеріальної шкоди, завданої
позивачу різницею в розмірі заробітку та допомоги трудовим
каліцтвом, відмовлено з тих підстав, що ВАТ "Запорізький завод
феросплавів" виплачував йому необхідні платежі з урахуванням
ступеня його вини та втрати працездатності, що є компетенцією
Запорізького обласного центру медико-соціальної експертизи,
медчастини № 7 комбінату "Запоріжсталь".
При цьому ОСОБА_1 у жовтні 1999 року, тобто в межах
трирічного строку позовної давності, звернувся до суду із позовною
заявою до Запорізького обласного центру медико-соціальної
експертизи, медчастини № 7 комбінату "Запоріжсталь", в якій просив
спонукати відповідачів внести зміни у п.п.11, 15.1 акту Н-1,
змінивши діагноз, встановити йому I групу інвалідності із 100%
втратою працездатності, відшкодувати матеріальну та моральну
шкоду.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня
2000 року у прийнятті даної позовної заяви було відмовлено. Таке
судове рішення було оскаржено ОСОБА_1 і залишено без змін ухвалою
Запорізького обласного суду 22 лютого 2000 року. При цьому
заявнику роз'яснено, що він має право оскаржити дії Запорізького
обласного центру медико-соціальної експертизи та медчастини № 7
комбінату "Запоріжсталь" до суду в порядку глави 31-А ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
(а.с. 23-31).
Як зазначив скаржник, ці судові рішення він оскаржив в
порядку нагляду і 10 серпня 2000 року він отримав відповідь
наглядової інстанції, в якій йому було відмовлено у задоволенні
його скарги.
Враховуючи викладене та керуючись рекомендаціями вказаних
судових інстанцій, ОСОБА_1 28 серпня 2000 року подав до суду в
порядку глави 31-А ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
скаргу на дії посадових
осіб Запорізького обласного центру медико-соціальної експертизи,
медчастини № 7 комбінату "Запоріжсталь".
Однак суди першої та другої інстанцій на вказані обставини
уваги не звернули, і це призвело до ухвалення помилкових рішень
про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду.
Фактично спір залишився не вирішеним по суті і скаржника цими
рішеннями позбавлено доступу до правосуддя, що не узгоджується із
статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав та
основоположних свобод людини, яка відповідно до статті 9
Конституції є частиною національного законодавства України і
згідно якої кожна людина при визначенні її громадянських прав і
обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним
відповідно до закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом як
першої, так і апеляційної інстанцій під час розгляду справи були
допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які
ставлять під сумнів законність і обгрунтованість ухвалених ними
рішень.
За таких обставин, відповідно до положень ст. 227 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а
справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий
розгляд, під час якого суду слід врахувати викладене і у
відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня
2004 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15
березня 2005 року скасувати.
Справу направити до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя на
новий судовий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :