ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.,
Гордійчук М.П.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою Орлівщанської сільської ради Новомосковського району
Дніпропетровської області на рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 29.09.2005 року та ухвалу
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2006
року у справі № 38/97 за позовом Орлівщанської сільської ради
Новомосковського району Дніпропетровської області до
Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції
Дніпропетровської області про визнання актів недійсними, -
встановила:
Орлівщанська сільська рада Новомосковського району
Дніпропетровської області звернулась до суду з позовом до
Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції
Дніпропетровської області про визнання недійсними податкового
повідомлення-рішення №0000062603/0 від 04.02.2004 року першої
податкової вимоги № 1/85 від 19.02.2004 року, рішення № 237/240
від 30.04.2004 року мотивуючи позовні вимоги відсутністю у
податкового органу правових підстав для донарахування позивачу
податку на додану вартість в сумі 70523,80 грн. та штрафних
санкцій в сумі 28857,15 грн., оскільки операції з оренди землі не
є суб'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
29.09.2005 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 27.03.2006 року, в
задоволенні позову Орлівщанської сільської ради Новомосковського
району Дніпропетровської області до Новомосковської об'єднаної
державної податкової інспекції Дніпропетровської області
відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими у справі судовими рішеннями
позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну
скаргу, в якій просить рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 29.09.2005 року та ухвалу
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2006
року скасувати та прийняти нову ухвалу суду, якою позов
задовольнити.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що
проведеною податковим органом перевіркою було встановлено, що в
порушення п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачем не нараховувався податок на
додану вартість за 2003 рік на перераховану суму за оренду землі в
сумі 70534,80 грн. Відповідно податковим органом було прийнято
першу податкову вимогу №1/85 від 19.02.2004р. на вказану суму та
рішення №237/240 від 10.04.2004 року про стягнення коштів та
продаж активів платника податків в рахунок погашення його
податкового боргу.
Аналізуючи матеріали справи судами першої та апеляційної
інстанції встановлено, що протягом 2003 року позивачем надавалися
послуги з оренди земельних ділянок та отримано в оплату за оренду
землі 352673,96 грн., тобто, в розмірі більш ніж 3600
неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Згідно Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
, оренда
землі являється заснованим на договорі строковим платним
володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною
орендареві для проведення підприємницької та інших видів
діяльності.
Згідно зі ст. ст. 93, 123, 124, 126 Земельного кодексу
( 2768-14 ) (2768-14)
надання земельних ділянок у тимчасове користування на
умовах оренди здійснюється на підставі відповідного рішення
органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та
оформляється договором за встановленою Кабінетом Міністрів України
формою, а розмір орендної плати визначається за згодою сторін
згідно до умов кодексу.
Судами встановлено, що передача землі в оренду здійснювалася
позивачем на підставі договорів оренди у відповідності до вказаних
норм чинного законодавства.
Згідно п. 1.18.4.Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
оренда землі визначається як
господарська операція, яка передбачає надання орендодавцем землі у
користування іншій юридичній або фізичній особі на визначений
строк, за цільовим призначенням та за орендну плату.
Згідно ст. 3.2.2 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
надання орендодавцем (лізингодавцем) майна
у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами
договору оперативної оренди (лізингу) або оренди землі, а також
повернення такого майна орендодавцю (лізингодавцю) після
закінчення дії такого договору не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Згідно пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону являються
об'єктом- оподаткування податком на додану вартість операції з
оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу).
Враховуючи положення вказаних нормативно-правових актів, суди
першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку що не
оподатковуються операції з передачі майна в користування орендарю
відповідно до угоди оренди землі та повернення майна орендодавцю
по закінченні дії договору оренди; натомість операції з оплати
(отримання) вартості послуг за договором оренди являються об'єктом
оподаткування.
За таких обставин, враховуючи те, що в порушення пп. 3.1.1 п.
3.1 ст. 3 вказаного закону позивачем не нараховувався та не
сплачувався податок на додану вартість з операцій по оплаті
вартості послуг за договорами оренди протягом січня-грудня
2003року, суди першої та апеляційної інстанції зробили вірний
висновок щодо правомірності донарахування позивачу податку на
додану вартість в сумі 70534,80 грн. та застосування штрафних
санкцій.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної
інстанції винесли законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Орлівщанської сільської ради
Новомосковського району Дніпропетровської області відхилити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
29.09.2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 27.03.2006 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді:
(підпис)
Фадєєва Н.М.
(підпис)
Бим М.Є.
(підпис)
Леонтович К.Г.
(підпис)
Гордійчук М.П.
(підпис)
Чалий С.Я.
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України К.Г.Леонтович