ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
Iменем України
"11" квітня 2007 р. №К-13006/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Сергейчука О.А.
Суддів Костенка М.I.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.I.
секретар судового засідання Бойченко Ю.П.
за участю представників:
позивача: 1.Кравченко О.Б. (дов. від 12.03.2007 р. №317);
2.Грінченко В.В. (дов. від 12.03.2007 р. №318);
відповідача 1: 1.Єремець Є.О. (дов. від 14.11.2006 р.
№2728/9/100/6);
2.Бойко О.В. (дов. від 28.04.2006 р. №3996/9/10-016);
відповідача 2: Коваленко I.В. (дов. від 10.01.2007 р.
№14-02/112)
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
м. Миколаєві
на рішення Господарського суду Миколаївської області від
19.09.2005 р.
та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від
08.12.2005 р.
у справі №1/205/05
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП
"Нібулон"
до 1.Державної податкової інспекції у м. Миколаєві
2.Відділення державного казначейства у м. Миколаєві
про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість
ВСТАНОВИВ:
Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Нібулон" (далі
по тексту - позивач, ТОВ "Нібулон") звернулось до Господарського
суду Миколаївської області з позовом до Державної податкової
інспекції у м. Миколаєві (далі по тексту - відповідач 1, ДПI у м.
Миколаєві) та Відділення державного казначейства у м. Миколаєві
(далі по тексту - відповідач 2, ВДК у м. Миколаєві) про стягнення
з державного бюджету бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість за квітень 2005 р. у розмірі 7 213 068,00 грн. (з
урахуванням уточнення позовних вимог).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від
19.09.2005 р. у справі №1/205/05 (суддя Васильєва Л.I.), яке
залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського
суду від 08.12.2005 р. (головуючий суддя - Сидоренко М.В., судді
Таценко М.Б., Мишкіна М.А.), уточнені позовні вимоги ТОВ "СП
"Нібулон" задоволено; стягнуто з Державного бюджету України на
користь позивача 7 213 068,00 грн.
ДПI у м. Миколаєві не погоджуючись з рішенням Господарського
суду Миколаївської області від 19.09.2005 р. та ухвалою Одеського
апеляційного господарського суду від 08.12.2005 р. у справі
№1/205/05 подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та
ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог
відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий
адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПI у м.
Миколаєві підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Так, правовідносини, з приводу реалізації прав та обов'язків
в якому виник спір, що є предметом судового розгляду по даній
справі, регулюються нормами Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції, що діяла до набрання чинності
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок
на додану вартість" від 03.06.2005 р. №2642-IV ( 2642-15 ) (2642-15)
).
Згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що підлягають
сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як
різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у
зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом
звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Відповідно до п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно із зазначеним
підпунктом, має від'ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України
протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит - сума на яку платник
податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного
періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
бюджетне відшкодування - сума, що
підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з
надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче
визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими
платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю
відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових
збитків.
Відповідно до п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
саме фактично сплачені суми податку
платником податку - експортером у складі ціни придбання товарів
(робіт, послуг) постачальникам таких товарів (робіт, послуг)
враховувались для визначення суми експортного відшкодування, яке
за своєю сутністю є різновидом бюджетного відшкодування.
При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного
відшкодування в п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
фактично сплачена сума податку отримувачем
товарів (послуг) постачальникам останніх також визначена
законодавцем як розрахункова величина бюджетного відшкодування при
регулюванні порядку відшкодування з Державного бюджету України сум
податку на додану вартість на теперішній час (п.п. 7.7.2 п. 7.7
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в редакції Закону України "Про податок на додану
вартість" від 03.06.2005 р. № 2642-IV ( 2642-15 ) (2642-15)
).
Аналіз п. 1.3 ст.1, п.п. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в редакції
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.06.2005 р. № 2642-IV ( 2642-15 ) (2642-15)
свідчить, що термін "сплата
податку" вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку
з придбанням товарів (робіт, послуг).
Так, п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, даючи визначення платника податку, як
особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок,
визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою,
яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Таким чином, вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо надмірної сплати податку,
як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника,
який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.
У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України звертає
увагу на те, що факт надмірної фактичної сплати податку за
результатами звітного податкового періоду платником податку, який
звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення бюджетної
заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі, як
юридичний факт, з яким Закон України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
пов'язує виникнення права платника податку
на отримання бюджетного відшкодування у визначених цим Законом
випадках.
Задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача 7 213
068,00 грн. з Державного бюджету України, як бюджетне
відшкодування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився
і суд апеляційної інстанції, однак, не встановив, чи є ця сума
надмірно сплаченого позивачем податку квітні 2005 р. порівняно з
його податковими зобов'язаннями за цей звітний податковий період,
а послався лише на дані податкової декларації.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(який застосовувався до даних правовідносин до
01.09.2005 р.) та ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
(який застосовується до даних правовідносин
після 01.09.2005 р.) та виключає можливість висновку суду
касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні
спору.
Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
TOC \t "Заголовок 1;1;Заголовок 2;2;Заголовок
3;3;Заголовок 1.headіng 1;1;Заголовок 2.headіng 2;2;Заголовок
3.headіng 3;3" \h \z судове рішення повинно бути законним і
обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до
норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і
всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні.
Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, які мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів
першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на
новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи
процесуального права, які призвели або могли призвести до
неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом
касаційної інстанції.
Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки
допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм
процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення
спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі
винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа -
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам врахувавши вищевикладене
необхідно всебічно і повно перевірити обставини у справі,
проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах
справи, визначитися щодо належних способів доказування і прийняти
рішення у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому,
судам слід також мати на увазі, що з врахуванням встановленого
законом порядку сплати, утримання та внесення до бюджету податку
на додану вартість, згідно якого сплачені покупцем - платником
податку суми податку безпосередньо не вносяться до бюджету, а
включаються до суми податкових зобов'язань продавця - платника
податку, має значення обставина щодо характеру дій продавця, як
утримувача податку та відповідального за його внесення до бюджету.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Миколаєві на рішення Господарського суду Миколаївської області від
19.09.2005 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду
від 08.12.2005 р. у справі №1/205/05 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від
19.09.2005 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду
від 08.12.2005 р. у справі №1/205/05 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду
Миколаївської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
О.А. Сергейчук
Судді
(підпис)
М.I. Костенко
(підпис)
Л.В. Ланченко
(підпис)
Н.Г. Пилипчук
(підпис)
О.I. Степашко
З оригіналом згідно
Суддя О.А. Сергейчук