УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" квітня 2007р. Вищий адміністративний суд України у
складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Л.В.
Степашка О.I.
при секретарі: Каліушко Ф.А.
за участю представників:
позивача: неявка
відповідача: Коваль В.В., Струкова Т.А.
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську на рішення Господарського суду Дніпропетровської
області від 28.05.2004 року та ухвалу Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 22.12.2005 року
у справі № 36/100 (А28/43)
за позовом Відкритого акціонерного товариства
"Дніпропетровський Втормет"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі
з великими платниками податків у м. Дніпропетровську
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,-
В С Т А Н О В И В :
В лютому 2003 року Відкрите акціонерне товариство
"Дніпропетровський Втормет" звернулось до Господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську про визнання недійсним податкового
повідомлення - рішення.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що
оскаржене ним податкове повідомлення - рішення прийнято
відповідачем з порушенням норм Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, а саме в період дії мораторію на задоволення вимог
кредиторів.
Дана справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської
області від 28.05.2004 року, залишеним без змін ухвалою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.12.2005
року, позовні вимоги задоволено повністю та визнано недійсним
податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську №0000080840/0/2982 від 06.02.2003 року.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями,
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими
платниками податків у м. Дніпропетровську оскаржила їх в
касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті
оскаржуваного рішення та ухвали судами порушено норми
матеріального права і просив скасувати їх, прийнявши нове рішення,
яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В ході касаційного розгляду представники скаржника
(відповідача) підтримали доводи касаційної скарги.
У запереченнях від 19.06.2006 року № 08/2150 на касаційну
скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а
оскаржувані судові рішення - без змін.
Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому
засіданні представників відповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування
судами норм матеріального та процесуального права і матеріали
справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржене
податкове повідомлення - рішення № 0000080840/0/2982 від
06.02.2003 року про визначення позивачеві суми штрафних санкцій
"за платежем-податок на додану вартість по вітчизняних товарах" в
розмірі - 137016 грн. 56 коп. прийняте відповідачем за
результатами проведеної ним з 20.05.2002р. по 18.09.2002р.
документальної перевірки дотримання ВАТ "Дніпропетровський
Втормет" вимог законодавства України про оподаткування за період з
01.01.2000 року по 31.03.2002 року, за наслідками якої було
встановлено завищення позивачем суми податкового кредиту та
заниження податкового зобов'язання.
З матеріалів справи видно, що ухвалою Арбітражного суду
Дніпропетровської області від 29.05.2002 року у справі Б/24/107/02
було порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого
акціонерного товариства "Дніпропетровський Втормет" та введено
мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий та апеляційний
господарські суди дійшли висновку, що нарахування відповідачем
штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового
законодавства суперечить Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Зокрема, посилаючись на ст. 12 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, суди визначили, що за змістом цієї норми
податкові зобов'язання, які виникли після введення мораторію,
повинні виконуватись позивачем відповідно до чинного в Україні
законодавства, проте нарахування штрафних санкцій за невиконання
або неналежне виконання даних зобов'язань податковою інспекцією
було здійснено неправомірно.
Однак, суд касаційної інстанції не може погодитися з
вищевказаними доводами попередніх судових інстанцій з таких
підстав.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон
України № 2343-ХII) встановлено, що мораторій на задоволення
вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових
зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня
введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на
забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до
прийняття рішення про введення мораторію.
Статтею 12 Закону України № 2343-ХII ( 2343-12 ) (2343-12)
встановлено,
що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не
нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні)
санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань
і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникають між
боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника
виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання,
і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його
ліквідації з метою заходів щодо задоволення визнаних судом вимог
кредиторів.
Порушенням провадження у справі про банкрутство не означає
безумовного завершення підприємницької діяльності боржника, він
має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з
чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких
забезпечується на загальних засадах.
Крім того, системний аналіз змісту вищезазначених норм
Закону України № 2343-ХII ( 2343-12 ) (2343-12)
свідчить про те, що
мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і
зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє
заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання вказаних
зобов'язань є правопорушенням.
Таким чином, нарахування санкцій, застосування заходів
забезпечення за не виконання згаданих зобов'язань та зобов'язань
щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також
штрафних санкцій грунтується на законі.
Пунктом 1.5 ст. 1 Закону № 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено,
що штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у
вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без
урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника
податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування,
визначених відповідними законами.
Згідно з п.п. б) п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України №
2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючий орган зобов'язаний самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі
якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Враховуючи викладене вище, суд касаційної інстанції дійшов
висновку, що відповідач, застосовуючи до позивача після введення
мораторію штрафні санкції за порушення правил оподаткування (що
було встановлено Актом від 19.09.2002 року документальної
перевірки дотримання ВАТ "Дніпропетровський Втормет" вимог
законодавства України про оподаткування) діяв у відповідності до
вимог чинного законодавства.
Тому визначення податковим органом штрафних санкцій на
підставі п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон №
2181-III) за приховування об'єкту оподаткування в даному випадку
є правомірним.
Крім того, суд касаційної інстанції не погоджується з
висновками суду першої інстанції стосовно того, що виявлені
відповідачем під час перевірки позивача факти заниження
податкового зобов'язання, не призвели до заниження сум у великих
розмірах, які підлягають сплаті до бюджету. Оскільки згідно з п.
п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
у
разі коли платника податків (посадову особу платника податків)
засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або
якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти
оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання
у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів,
визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення
сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати,
але не менше ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян за
весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів,
що минули.
Згідно з ч.2 ст. 17.1.6 Закону України № 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається
сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному
Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (2341-14)
під великим розміром коштів слід розуміти суми
податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і
більше разів перевищують установлений законодавством
неоподаткований мінімум доходів громадян.
На дату прийняття оскарженого позивачем податкового
повідомлення - рішення, вказаний вище неоподаткований мінімум
доходів громадян становив 17 грн., а, виходячи з того, що сума
заниженого позивачем податкового зобов'язання відповідно до Акту
документальної перевірки складала 274033,11 грн., то сума штрафних
санкцій, нарахованих відповідачем, відповідає вимогам п. п. 17.1.6
п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Зазначений факт також встановлений ухваленими в даній справі
Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2004 року,
яка є чинною, та ухвалою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 22.12.2005 року.
До того ж колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст.
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
який підлягав застосуванню на час розгляду цієї справи місцевим
господарським судом, вказівки, що містяться у постанові касаційної
інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час
нового розгляду.
Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями, рішення
є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права,
що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції має право скасувати
судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити
нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно,
але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми
матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення
незаконного судового рішення.
Отже, враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов
висновку, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно
застосовано норми матеріального права, тому оскаржені судові
рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про
відмову в позові у відповідності з приписами ст. 229 Кодексу
адміністративного судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
28.05.2004 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 22.12.2005 року у справі № 36/100 (А28/43)
скасувати.
Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку,
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
Конюшко К.В.
Судді
(підпис)
Ланченко Л.В.
(підпис)
Нечитайло О.М.
(підпис)
Пилипчук Н.Г.
(підпис)
Степашко О.I.
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного
суду України К.В. Конюшко