ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Бим М.Є., суддів - Васильченко Н.В., Гордійчук
М.П., Леонтович К.Г., Матолича С.В., при секретарі Мельник I.М., з
участю представника позивача Спірна С.С., розглянувши в судовому
засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у
Автозаводському районі міста Кременчука на постанову
Господарського суду Полтавської області від 14 березня 2006 року
та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 27 квітня 2006 року у справі за позовом холдингової компанії
"АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства до
Управління Пенсійного фонду України у Автозаводському районі міста
Кременчука про визнання нечинним рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Господарського суду Полтавської області від 14
березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 27 квітня 2006
року було задоволено позовні вимоги холдингової компанії
"АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства до
Управління Пенсійного фонду України у Автозаводському районі міста
Кременчука про визнання нечинним рішення.
Зазначені судові рішення вмотивовано тим, що при винесенні
оскаржуваного рішення відповідач безпідставно послався на підпункт
17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки на страхові
внески з загальнообов'язкового пенсійного страхування не
поширюється дія вказаного Закону.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями УПФ у
Автозаводському районі міста Кременчука звернулося з касаційною
скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Полтавської
області від 14 березня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 27 квітня 2006 року скасувати
та прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга грунтується на неправильному застосуванні
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права,
зокрема норм підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
,
оскільки рішення про застосування штрафних санкцій було прийнято в
межах чинного законодавства.
При цьому скаржник посилається на норми Iнструкції про
порядок обчислення і сплати підприємствами, установами,
організаціями збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і
інших платежів, затвердженої Постановою правління пенсійного фонду
України № 16-6 ( z0998-01 ) (z0998-01)
від 19.10.01р.
Заслухавши доповідача, перевіривши повноту та всебічність
дослідження матеріалів справи і правильність застосування норм
матеріального права, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія
суддів доходить висновку, що вона задоволенню не підлягає з
наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що
що 15.12.2003 року управлінням Пенсійного фонду України
Автозаводського району винесено рішення № 240 про застосування
штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого
зобов'язання на суму 88,57 грн. на підставі підпункту 17.1.7
пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
податкових зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р. №2181-111.
Зазначене рішення було прийняте відповідачем у зв'язку з
порушенням позивачем встановленого Iнструкцією про порядок
обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і інших
платежів, затвердженою Постановою правління пенсійного фонду
України № 16-6 від 19.10.01р. строку сплати відшкодування витрат
на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
Згідно з преамбулою Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(зі змінами внесеними згідно із
Законом 550-IV від 20.02.2003 р.), цей Закон є спеціальним законом
з питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
до приведення законодавства України у відповідність із
цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах і за вислугу років.
Частиною 3 статті 13 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, визначено, що працівникам інших
виробництв, професій та посад дострокові пенсії залежно від умов
праці (але не раніш як після досягнення 55 років чоловіками і 50
років жінками) можуть встановлюватися за результатами атестації
робочих місць за рахунок коштів підприємств та організацій,
призначених на оплату праці, які перераховуються до Пенсійного
фонду України на виплату пенсій до досягнення працівником
пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.
Отже, зазначеною нормою не визначено такого основного
критерію збору (податку) як загальнообов'язковість, натомість
встановлено можливість сплати.
На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку,
що виплати з відшкодування виплачених працівникам відповідача
пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про
пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
не є виплатою
загальнообов'язкових платежів, заборгованість з вказаних виплат не
є податковим боргом, тому до вказаної заборгованості не може
застосовуватися механізми погашення податкового боргу,
передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Виплачені працівникам відповідача пільгові пенсії відповідно
до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
не відносяться до пенсійних
виплат, які надаються за рахунок коштів Пенсійного фонду або
Накопичувального фонду.
Пунктом 7 частини 1 статті 64 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
серед інших повноважень органам Пенсійного фонду надано право
стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових
внесків.
Статтю 1 зазначеного Закону страхові внески визначено як
кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством,
що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
відшкодування виплаченої пенсії,
призначеної на пільгових умовах, не віднесено до складу внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Та обставина, що фактичні витрати на виплату і доставку
пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
до
досягнення працівниками пенсійног о віку, передбаченого статтею 12
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
є об'єктом
оподаткування збором на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування (поряд із іншими виплатами на користь найманих
працівників) не відносить зазначені витрати до кола
загальнообов'язкових платежів.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку
пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
до приведення законодавства України у відповідність із
цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах і за вислугу років.
Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, яка передбачала, що підприємства та
організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до
Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і
доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до
досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12
цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у
1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році,
80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100
процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону
України від 17 лютого 2000 року №1461-III, "Про внесення змін до
деяких законів України" ( 1461-12 ) (1461-12)
.
Отже, в момент прийняття Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
,
Закон України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
не
передбачав обов'язку відшкодування підприємствами виплачених
працівникам відповідача пільгових пенсій на підставі статті 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, що
позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу
загальнообов'язкового платежу.
Таким чином суди правомірно послалися на неправомірність
застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасне
відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у
Автозаводському районі міста Кременчука залишити без задоволення,
а постанову Господарського суду Полтавської області від 14 березня
2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 27 квітня 2006 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і
оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки,
передбачені ст.ст.237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий /підпис/ М.Є. Бим
Судді /підпис/ Н.В. Васильченко
/підпис/ М.П. Гордійчук
/підпис/ К.Г.Леонтович
/підпис/ С.В. Матолич
З оригіналом вірно
суддя Н.В.Васильченко