ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
суддів : Бутенка В.I. (доповідач),
Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за позовом приватного підприємця ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі
Полтавської області про визнання недійсної вимоги про сплату
боргу, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2005 року ПП ОСОБА_1 звернулась до господарського
суду із вказаним позовом.
У позові зазначала, що вона як приватний підприємець здійснює
свою діяльність згідно Указу Президента України від 03.07.1998
року № 727 ( 727/98 ) (727/98)
"Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб'єктів малого підприємництва" та на підставі
свідоцтва про сплату єдиного податку серія НОМЕР_1 від 30 травня
2003 року, виданого Гадяцькою МДПI.
Відповідачем у лютому 2005 року було проведено перевірку
своєчасності, достовірності та повноти нарахувань і сплати
страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування, за результатами якої складено акт НОМЕР_2 від
14.02.2005 року.
Відповідно до цього акту за несвоєчасну сплату страхових
внесків і згідно ст.ст. 14, 19 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
від
09.07.2003 року № 1058-IV відповідачем було направлено ПП ОСОБА_1
вимогу про сплату боргу №НОМЕР_3 від 15 лютого 2005 року на суму
3045,40 грн.
Позивачка вважала, що оскільки вона є приватним підприємцем і
відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727
( 727/98 ) (727/98)
є платником єдиного податку, то до моменту прийняття
Верховною Радою України закону з питань спрощеної системи
оподаткування, обліку та звітності вона звільнена від сплати збору
на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Враховуючи викладене, ПП ОСОБА_1 просила визнати недійсною
вимогу відповідача про сплату боргу №НОМЕР_3 від 15 лютого 2005
року на суму 3045,40 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 08
листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 07 березня 2006
року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ПП ОСОБА_1
подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати і постановити
нове рішення, яким задовольнити її вимоги.
При цьому у скарзі вона посилається на порушення судами норм
матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Судами як першої, так і апеляційної інстанцій було повно
встановлено фактичні обставини справи, визначені спірні
правовідносини та правильно застосовано норми матеріального і
процесуального права.
Як видно з матеріалів справи, за результатами перевірки
діяльності ПП ОСОБА_1 посадовими особами відповідача було складено
акт перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та
сплати страхових внесків НОМЕР_2 від 14.02.2005 року, на підставі
якого і згідно ст.ст. 14, 19 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
від
09.07.2003р. № 1058 позивачці було донараховано страхових внесків
в розмірі 3045,40 грн.
Відповідно до вказаного акту за несвоєчасну сплату страхових
внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування Управлінням
пенсійного фонду України в Гадяцькому районі було прийнято вимогу
про сплату боргу №НОМЕР_3 від 15 лютого 2005 року на суму 3045,40
грн., яка була отримана позивачкою 18 лютого 2005 року. Зазначену
у вимозі суму позивачка повинна була сплатити в десятиденний строк
з дня одержання такої вимоги.
ПП ОСОБА_1, вважаючи, що вона згідно Указу Президента України
від 03.07.1998 року № 727 ( 727/98 ) (727/98)
звільнена від сплати збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування, звернулася до суду із
позовом про визнання недійсною вимоги №НОМЕР_3 від 15 лютого 2005
року на суму 3045,40 грн., однак судами у задоволенні позову було
обгрунтовано відмовлено.
При цьому суди виходили з того, що порядок сплати страхових
внесків суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали
особливий спосіб оподаткування, врегульовано Законом України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
.
Згідно з пунктом 1 статті 14 вказаного Закону юридичні та
фізичні особи, які обрали особливий спосіб оподаткування, є
страхувальниками (роботодавцями) для осіб, що працюють у них на
умовах трудового договору (контракту) або інших умовах,
передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового
характеру.
Як було встановлено судами, ПП ОСОБА_1 використовувала працю
найманих працівників у кількості п'яти чоловік.
Відповідно до підпункту 1 пункту 8 Прикінцевих положень
Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
до набрання чинності законом про
спрямування частини страхових внесків до накопичувального фонду,
страхові внески, що перераховуються до солідарної системи,
сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і
в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених
Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
для відповідних платників збору.
Враховуючи вищезазначене та положення частини 1 статті 19
Закону, всі платники незалежно від форм власності та
господарювання, а також від обраної системи оподаткування
зобов'язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці
працівників та допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові
внески у визначеному нормативними актами розмірі та сплачувати їх
у встановлені строки та в повному обсязі.
Відповідно до п.17 ст. 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування належить до загальнодержавних податків та зборів,
ставки та механізм справляння яких не можуть встановлюватися або
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються Законом
України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"
( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Згідно п.1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
від 26.06.1997 року №
400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від
форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші
установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні
особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
,
на який посилається позивач, на думку суду є нормативним актом, що
поширює свою дію на податкові правовідносини.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
сферою дії цього Закону
є регулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи
загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших
нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини
лише у випадках, передбачених наведеним Законом, або в частині, що
не суперечить цьому Закону. Винятково цим Законом визначаються
принципи та структура системи загальнообов'язкового державного
пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають
загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а також
платники страхових внесків.
Частиною 6 ст. 18 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
встановлено, що
законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та
сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Частиною 4
статті 18 зазначеного Закону передбачено, що страхові внески не
включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що
складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється
податкове законодавство.
Крім того, пунктом 5 статті 1 Закону України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування є юридичні та фізичні особи, що здійснюють
господарські операції.
Таким чином, судами зроблений обгрунтований висновок, що
обов'язковість сплати збору на загальнообов'язкове пенсійне
страхування не пов'язується із статусом платника податку як
суб'єкта підприємницької діяльності, вказаний спір по даній справі
не підпадає під правовідносини, що регулюються Указом Президента
України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, а отже, є об'єктом
регулювання іншого правового акту - Закону України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
За таких обставин судами прийняте правильне рішення про
відмову ПП ОСОБА_1 у позові, оскільки Закон України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
не
встановлює такої пільги, як звільнення від сплати збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів
підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему
оподаткування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами
прийняті законні і обгрунтовані рішення, під час розгляду справи
порушень норм матеріального чи процесуального права ними допущено
не було.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не
спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатися
без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 220-1, 223, 226, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від
08 листопада 2005 року та ухвалу Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 07 березня 2006 року без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :